У Писарівці та Щітках, що під Вінницею, про Роксолану Цвігун добре знають. І не стільки через те, що її агрофірма орендує паї у місцевих жителів, скільки завдяки тому, що вона нікому не відмовляє у підтримці. За її керівництва ТОВ «Ольгопіль-К» взяло на себе значну частину витрат з ремонту освітніх установ, надало суттєву допомогу на благоустрій сільських територій, ремонт доріг, розвиток соціальної інфраструктури. Постійно спілкуючись із керівниками спортивних організацій та тренерами команд, вона неодноразово надавала матеріальну допомогу для організації змагань чи поїздок дітей на чемпіонати. Жінка увесь час переймається життям у громаді й прагне бути в курсі проблем селян, щоб допомогти їх вирішити. Через це в селах, де агрофірма орендує землі, її називають «Наша Роксолана», і, повірте, це потрібно було заслужити.
«Якби всі наші сільгоспвиробники і бізнесмени були такими соціально відповідальні, як Роксолана Павлівна, то сільські громади «шикували» б, — усміхаючись, каже Писарівський сільський голова Дмитро НАУМЕНКО. — Довкола Писарівки і Щіток понад тисячу гектарів розпайованих земель. Половина з них в обробітку ТОВ «Ольгопіль-К», решта — в одноосібників і фермерських господарств. Але лише агрофірма, окрім сплати земельного податку до держбюджету, перераховує по 200 грн із кожного гектара до скарбниці нашої громади. У 2017 році завдяки тому, що «Ольгопіль-К» звів свої склади на наших землях, ми отримали суттєві надходження до бюджету, за які провели освітлення вулиць, залишилися тільки малі вулички та провулки. Більше того, за ініціативи товариства щороку купують новорічні подарунки для всіх дітей у двох школах. Придбані парти, стільці, цього року замінені всі вікна у молодшій школі Щіток, а писарівська отримала плазмовий телевізор. Жодного разу Роксолана Павлівна не відмовила у допомозі, головне правильно і конкретно сформувати пропозицію. Отримали добро, принесли рахунок, а до вечора він уже оплачений. Із такими свідомими керівниками легко працювати, бо вони не лише про свій бізнес і землю дбають, але й про громаду не забувають. А у селі люди прості, вони добре знають, хто що робить. І попри те, що Роксолана Павлівна досить скромна, її часто просять до слова на різних зібраннях, щоб почути думку з того чи іншого приводу, бо вона для людей — авторитет».
Найчастіше запрошують Роксолану Цвігун до сільських шкіл. У громаді два заклади — дев’ятирічка у Щітках та одинадцятирічка в Писарівці. Директор останньої — Сергій ТВОРУН — визнає, що без шефської допомоги освітнім установам нині не просто. Держава ніби й виділяє гроші, але вистачає їх на зарплати та комунальні послуги. Добре, що у межах проєкту «Нова українська школа» другий рік поспіль забезпечують меблями та устаткуванням початкову школу, але перш ніж розмістити нові парти та ігрові зони у класах треба провести ремонти, і тут без меценатів не обійтися.
«Я не хочу, щоб це виглядало як порожні слова, але без підтримки свідомого бізнесу (батьків) сучасній школі не обійтися. Державних коштів на все не вистачає, навчання вимагає застосування сучасних технологій. Оскільки в селі найпотужнішим є агросектор, то ми часто стукаємо у двері ТОВ «Ольгопіль-К» — це один із головних наших спонсорів, — визнає Сергій Творун. — Саме Роксолана Павлівна придбала перші ноутбуки і мультимедійні дошки для нашої школи. Це було ще років п’ять тому. Потім була система відеонагляду, меблі, заміна вікон. За усіма господарськими справами вона не забуває потішити і самих дітей: то солодкі подарунки до новорічних свят підвезе для всіх без винятку дітей (бо й одинадцятикласники цукерки люблять), то нагороди для обдарованих дітей, призерів олімпіад та конкурсів, закупить». Найболючішою проблемою Писарівки на сьогодні залишається частина недобудованої школи. Ці приміщення вкрай необхідні для учнів (та й загалом жителів громади). У діючій старій школі немає спортзалу, а діти демонструють неабиякі спортивні досягнення, та й місцеві жителі часто ініціюють проведення спортивних змагань на любительському рівні.
«Приміщення школи почали будувати у 1989 році, воно на 70% завершене, але якщо відверто, то зведені стіни вже потребують ремонту, — визнає директор школи. — Довгий час це питання не зрушувалося з місця, але завдяки нашому голові, лобістам із влади і бізнесу нарешті почали виготовляти проєктно-кошторисну документацію та чекаємо на експертизу. Продовжувати будівництво будемо на основі співфінансування сільського та районного бюджетів. Також мають бути виділені кошти з державного бюджету. Роксолана Павлівна вже пообіцяла, як розпочнуться роботи, долучитися і внести свою лепту в зведення нової школи».
Здавалося б, жінка-керівник і сільське господарство — доволі рідкісне поєднання, але любов до землі Роксолана успадкувала від батька Павла Каленича — відомого на Вінниччині господарника. Народилася вона в селі Жабокричка Чечельницького району Вінницької області. Після закінчення школи вступила до Вінницького національного аграрного університету і успішно закінчила його, отримавши диплом за спеціальністю «Облік та аудит». Спершу працювала бухгалтером на сільськогосподарському підприємстві «Ольгопіль-К», а у 2008 році очолила його і почала господарювати на землях сіл Щітки та Писарівка Вінницького району. Жартуючи, жінка каже, що батько спеціально кинув її «під танки», аби вона максимально набувала необхідного досвіду, стала самостійною і самодостатньою.
«Я виросла на полях. Тато забирав нас із сестрою з собою після школи, і ми об’їжджали все господарство, гралися на току, поки він вирішував свої справи, возилися на фермі з телятами і могли повернутися додому пізно ввечері — неохайні, але щасливі. Це були золоті роки, бо в дитинстві ми тата бачили мало, він раненько йшов, коли ми всі спали, і повертався, коли ми вже спали, — пригадує Роксолана. — Коли постало питання про вибір професії, то думали про міжнародні відносини та сільськогосподарський, зрештою зупинилися на обліку й аудиті в аграрному. Моя мати все життя з цифрами, то думала, що буду їй допомагати. Але тато вирішив по-іншому, і за рік-два після мого одруження він запропонував очолити агрофірму під Вінницею. Тоді мені здавалося, що тато ніби кинув мене «під танки». Ми з чоловіком, молоді-зелені, не знали досконало цього бізнесу. Але зараз я дуже вдячна батькові за цю школу, бо по суті все, що я вмію, знаю, чого досягла, — це його заслуга, заслуга моїх батьків. Вони дали можливість і мені, і сестрі працювати і заробляти».
Будучи директоркою агрофірми, Роксолана не перестає навчатися. Три роки тому увійшла до Вінницького клубу ділових людей. Останнім часом активно займається самоосвітою, використовує всі платформи для навчання, відвідує бізнес-тренінги та вивчає нові можливості для розширення і вдосконалення ведення власного бізнесу. Допомагає їй у цьому чоловік Володимир, який трансформує ідеї дружини в реальні дії. Роксолана зізнається, що він може побурчати, але готовий у будь-яку хвилину підставити надійне плече.
«Без свого Вови я мало чого могла б досягти. Він мій надійний, сильний тил і перший порадник, який підтримає, а подекуди і сам розв’яже ситуацію, — каже жінка. — Усі виробничі процеси — збір врожаю, відправка зерна, перевірка і сертифікація — на ньому. Моя справа — документи і бухгалтерія. У господарстві маємо небагато працівників, але з усіма склалися довірливі стосунки, бо кожен знає, що має робити на своєму місці. Вова відповідає за дисципліну в полі, а я тримаю всі процеси на контролі в конторі. Це дозволяє досягати результатів, і якщо раніше лише мені доводилося часто телефонувати до батька і радитися з ним з того чи іншого питання, то тепер і він може подзвонити. Для мене це визнання, продовження традицій домашньої аграрної «академії», ідеології соціально відповідального бізнесу Каленич — Цвігун — Решетник (прізвище молодшої сестри Роксолани Оксани. — Авт.)».
Роксолана Цвігун — молода амбітна жінка, керівник ТОВ «Ольгопіль-К» і співзасновник ще кількох агрофірм. Вона прекрасна дружина і турботлива мати трьох(!) дітей — Ліани, Назарчика і Даринки. Іноді дивуєшся, як їй вдається все встигати, бути скрізь і всюди. Вона ж спокійно відповідає: «Просто люблю свою справу, відчуваю велику вдячність до землі й маю зобов’язання перед людьми, з якими живу і працюю».
Джерело: "День"
