Для формування 1 т зерна (з відповідною кількістю побічної продукції) кукурудза потребує в середньому 25–35 кг азоту (N), 9–12 — фосфору (P2O5), 30–35 кг калію (K2O). Загальне винесення поживних речовин із грунту гібридами кукурудзи на одиницю врожаю залежить від погодних умов вирощування, а також біологічних особливостей самих гібридів. Дослідження, проведені в Інституті рослинництва ім. В. Я. Юр’єва НААН та інших наукових установах, показали, що найбільше винесення поживних речовин із грунту для формування врожайності зерна та листостеблової маси спостерігався у середньостиглих гібридів кукурудзи, найменше — у середньоранніх. Внесення добрив збільшувало цей показник у 1,5 разу. Причому найбільше використовувався азот (44%), потім калій (30–31) і найменше — фосфор (25–26%).
Таким чином, вивчення агрохімічного характеру різних за скоростиглістю гібридів дає підстави стверджувати, що добір гібридів із меншими нормами витрат добрив на одиницю врожаю є одним із найдешевших агрозаходів зі зменшення використання мінеральних добрив.
Застосування добрив є ефективним, а іноді і вирішальним фактором, який не лише збільшує врожайність, але й поліпшує якість зерна кукурудзи. Завдяки їм можна змінювати процеси обміну речовин і сприяти активнішому накопиченню в рослинах корисних речовин — білків, жирів, вуглеводів тощо. Поліпшення якості зерна кукурудзи має бути спрямоване, головним чином, на підвищення вмісту в ньому білка. Цього можна досягти насамперед збільшенням азотного живлення рослин.
Потреба кукурудзи в основних елементах живлення у різних зонах України є неоднаковою й істотно залежить від грунтових умов, агротехніки та низки інших факторів.
Кукурудза добре реагує, перш за все, на внесення азотних та фосфорних мінеральних добрив, а після попередників, які виносять із урожаєм велику кількість калію, та на піщаних, заплавних грунтах — ще й калійних добрив.
Найкращого результату вдається досягти за оптимізації застосування у сівозмінах гною і мінеральних добрив.
Важлива роль у підвищенні врожайності кукурудзи належить органічним добривам. Вони не тільки збагачують грунт органічними речовинами та всіма необхідними елементами живлення, але й зменшують накопичення у ньому штучних хімічних сполук. Основним органічним добривом, що найширше використовують під кукурудзу, є гній. За внесення 1 т гною у грунт потрапляє в середньому 5 кг азоту, 2,5 — фосфору та 6 кг калію, а також велика кількість мікроорганізмів, які швидко розмножуються, посилюють мікробіологічні процеси, сприяють перетворенню малорухомих форм окремих добрив на легкозасвоювані. Цінність гною обумовлена також наявністю у ньому великої кількості необхідних для рослин мікроелементів.
Як показують дослідження, на збільшення урожайності кукурудзи значною мірою впливає внесення пташиного посліду. У сирому пташиному посліді міститься 53–82% води, 0,6–1,9 — азоту, 0,5–2,0 — фосфору та 0,4–1,1% калію. За внесення його у грунт зростаючими дозами, від 2,5 до 15 т/га, урожайність кукурудзи суттєво збільшується, проте окупність цього добрива додатковим збором зерна зі збільшенням норми внесення зменшується. Пташиний послід вносять восени під оранку або навесні під передпосівну культивацію. Внесення його у нормі 7,5 т/га еквівалентне оптимальній нормі основних елементів живлення.
Норми і співвідношення мінеральних добрив розраховують на основі фактичної родючості грунту за даними його агрохімічного аналізу та запланованого рівня врожайності.
Кращий строк внесення мінеральних добрив — восени під основний обробіток грунту. У цей спосіб добрива рівномірніше розподіляються профілем орного шару грунту. Але перенесення частини добрив (25–35%) із основного удобрення в припосівне та у підживлення не знижує продуктивності кукурудзи. Особливо це стосується зон достатнього зволоження, де осіннє внесення азотних добрив супроводжується вимиванням їх опадами в глибші горизонти грунту. Крім того, добрива, внесені у підживлення, мають найбільшу окупність прибавками врожайності зерна, що є дуже актуальним в умовах сьогодення, коли їхня вартість зросла у рази.
Отже, зважаючи на високу вартість мінеральних добрив, їх необхідно застосовувати раціонально, вносити помірними дозами. Це сприятиме збільшенню площі внесення та підвищенню продуктивності рослин кукурудзи.
Основну частину мінеральних добрив (85–90% розрахункової дози) вносять під зяблеву оранку, а під час сівби в рядки дають 10–15 кг/га Р2О5 у вигляді гранульованого суперфосфату. Якщо основна частина мінеральних добрив не була внесена восени, то їх слід обов’язково вносити навесні локальним способом під першу культивацію або у підживлення.
Як основне удобрення під кукурудзу можна використовувати всі форми азотних та калійних добрив. Щодо фосфорних добрив, то на опідзолених чорноземах та сірих лісових грунтах, крім суперфосфату, можна застосовувати важкорозчинні форми фосфатів.
Проведення підживлень у кожному конкретному господарстві повинно вирішуватися виходячи з рекомендованих норм та загальної кількості добрив, що вносили восени та навесні, а також вологозабезпеченості грунту.
Проведені на Ерастівській дослідній станції дослідження з вивчення впливу підживлення на врожайність кукурудзи показали, що застосування азотно-фосфорних добрив у дозі N10P10 у фазі 3–5 листків культури сприяє інтенсивному розвитку вегетативних органів та забезпечує прибавку врожайності зерна в середньому 0,3–0,4 т/га. Підживлення в пізні строки, за досягнення рослинами кукурудзи висоти 50–60 см, порівняно із внесенням у фазі 3–5 листків, переваги не мало.
Для забезпечення оптимального росту й розвитку рослин кукурудзи, крім макроелементів, потрібні і мікроелементи, зокрема цинк, кобальт, молібден, бор, мідь, сірка та інші.
Мікроелементи містяться в органічних добривах, нерідко їх додають при виробництві різних форм мінеральних добрив. Останнім часом багато фірм пропонують мікродобрива у формі окремих розчинів.
Найбільш економний й технологічний спосіб застосування мікроелементів — обробка насіння розчином, що містить плівкоутворювальні препарати та протруйники.
Крім того, мікроелементи можна вносити у грунт під передпосівну культивацію або одночасно із сівбою, а також у вигляді позакореневого підживлення. Перевага цього способу полягає у тому, що його можна застосовувати, орієнтуючись на фізіологічний стан рослин. У дослідному господарстві Інституту зернового господарства НААН використання розчину цинку в якості позакореневого підживлення у період інтенсивного листкоутворення та цвітіння генеративних органів забезпечило прибавку врожайності зерна 0,12–0,26 т/га.
Дослідженнями, проведеними в Інституті рослинництва ім. В. Я. Юр’єва НААН, виявлено високу ефективність застосування у посівах кукурудзи позакореневого внесення регуляторів росту й розвитку рослин пептидного походження. У дослідах застосовували дворазове обприскування посівів розчинами препаратів Біоглобін та Активоплант-23 у фази 3–4 (перше внесення) та 6–8 листків (друге обприскування). Обидва препарати були однаково ефективними: застосування їх на фоні без добрив сприяло збільшенню врожайності зерна кукурудзи в середньому за роки досліджень (2011–2014) на 7–9%, а на фоні комплексного мінерального удобрення — на 4–6% порівняно з контролем. Використання регуляторів росту й розвитку рослин сприяло утворенню більшої кількості коренів та збільшенню площі листкової поверхні рослин. Посіви, де застосовували регулятори росту й розвитку, краще витримували посуху. Крім того, використання Біоглобіну в посівах цукрової кукурудзи збільшувало вміст цукрів у зерні в середньому на 0,5–0,7%.
Проводячи позакореневе підживлення кукурудзи добривами чи регуляторами росту й розвитку рослин, слід дотримуватися певних правил:
По-перше, мікродобрива та регулятори росту потрібно застосовувати у бакових розчинах з прилипачами (Мачо, Марс, Агролип тощо), адже листкова поверхня рослин кукурудзи, особливо гібридів з листковим апаратом еректоїдного типу, має таку структуру, що більша частина рідини, яка потрапляє на її поверхню, стікає по стеблу вниз, до зони кореня. Ефективність же позакореневого підживлення залежатиме від часу перебування розчину препарату безпосередньо на листковій поверхні.
По-друге, необхідно враховувати фази росту й розвитку рослин, за яких внесення препаратів буде найефективнішим, пам’ятаючи, що у фазі понад 8–9 листків застосування позакореневого обприскування технічно ускладнюється через надмірну висоту рослин культури, а на початку вегетації (2–3 листки) значна частина розчину потраплятиме на землю. Отже, найдоцільніше обприскування в посівах кукурудзи застосовувати у період від 3 до 8 листків. Крім того, будь-яке позакореневе підживлення рослин потрібно проводити у ранковий чи вечірній час або у похмурі дні, максимально уникаючи потрапляння прямих сонячних променів на підживлені рослини.
Таким чином, об'єктивний та зважений підхід у застосуванні позакореневого підживлення рослин кукурудзи може стати вагомим важелем підвищення її врожайності та поліпшення якості зерна.
