У середньому втрати рослинницької продукції від шкідливих організмів становить 30%, а в періоди спалахів розмноження шкідників, епіфітотій хвороб та при сильному засміченні полів бур’янами вони можуть перевищувати 50%, а інколи врожай гине повністю. Так, без здійснення заходів щодо захисту навіть на високому агротехнічному фоні можна одержати врожай зерна пшениці озимої та ще й низької якості лише у межах 2-4 т/га, тимчасом як при належному захисті – 7-10 т/га. Отже, у такому разі кожен третій, а інколи й другий гектар орної землі хлібороб засіває, щоб підтримати життєдіяльність шкідливих організмів.
Інтегрований захисту зернових культур націлений на боротьбу з такими основними хворобами, як: снігова пліснява, стеблова іржа, септоріоз, борошниста роса, фузаріозна коренева гниль, фузаріоз колоса, гельмінтоспоріоз тощо. В боротьбі з ними використовуються фунгіциди (від лат. fungus – гриб і caedo – вбиваю) – це хімічні речовини, що здатні повністю або частково пригнічувати розвиток збудників хвороб сільськогосподарських рослин. Навіть на високому агротехнічному фоні без здійснення заходів щодо захисту можна одержати врожай зерна пшениці озимої та ще й низької якості лише у межах 2-4 т/га
Ефективним методом інтегрованого захисту проти вище наведених хвороб є використання протруйників та фунгіцидів. Фунгіциди мають застосовуватись при виявленні перших ознак хвороби у найважливіші фази вегетації культури. Іржа, борошниста роса, септоріоз, плямистості, фузаріоз колоса – для цих хвороб характерними фазами є початок виходу в трубку і до кінця фази виходу в трубку, поява прапорцевого листка і до середини фази цвітіння.
У фазі виходу в трубку термін захисної дії фунгіциду має складати для пшениці 15–20 днів, для ячменю 5–6 днів. У фазі прапорцевий листок – початок цвітіння у пшениці 17–20 днів, для ячменю і жита 11–15 днів. При внесенні фунгіцидів у фазі колосіння фунгіциди повинні мати захисний період 13 днів.
Сьогодні на виробництві застосовуються наступні діючі речовини фунгіцидів: безимедазол, триазол, імідазол, фенпропіморф, фенпропідин, пікоксистробін, азоксистробін, піраклостробін, трифлоксістробін, флукосистробін, кресоксім-метил, димоксістробін.
Фунгіциди поділяють на класи: азоли (бензимедазоли, триазоли, імідазоли), морфоліни, стробілурини.
Азоли – це фунгіциди захисної, викорінюючої та лікувальної дії. Вони пригнічують гриби, кореневі гнилі, тому використовуються для обробки насіння як протруювачі. До азолів відносяться бензимедазоли, триазоли, імідазоли.
Бензимедазоли ефективно діють проти церкоспорильозної гнилі, снігової плісняви, борошнистої роси, фузаріозної гнилі, аскохітоза, ризоктоніоза, фомоза, антракноза. За частого використання цієї діючої речовини у хвороб виявляється резистентність. Основними діючими речовинами цієї групи фунгіцидів є: карбендазим, фуберідазол, тіофанатметил, беноміл.
Триазоли проявляють високу ефективність проти борошнистої роси, іржі та різноманітних плямистостей листя. Всі похідні триазолу інгібують один фермент – С14-диметілазу, що виконує ключову роль в біосинтезі стеролів. Стероли, в свою чергу, є структурними компонентами та забезпечують правильний розвиток і функціонування клітинних стінок й мембран грибних клітин. Таким чином, триазоли, проникаючи в фітопатогенні гриби, викликають порушення їхнього зростання що, в кінцевому рахунку, призводить до їхньої загибелі. У зв'язку з тим, що всі триазоли інгібують лише один специфічний фермент, у фітопатогенів можливе виникнення стійкості до них, тому деякі похідні триазолу повністю зникли з ринку пестицидів.
Для того, щоб у хвороб не виникла резистентність проти триазолів, необхідно: уникати повторних обробок триазолами без використання фунгіцидів з іншими механізмами дії, особливо в разі сильного поширення хвороби; чергувати обробки триазолами з фунгіцидами інших механізмів дії або використовувати їхні бакові суміші; використовувати триазоли відповідно до інструкції виробника (відповідні хвороби та фази розвитку росини); деякі триазоли найбільш високоефективні на ранніх стадіях розвитку хвороби.
Основними діючими речовинами триазолів є: тебуконазол, еопксіконазол, пропіконазол, ципроконазол, дифеноконазол, тетраконазол та ін.
Імідазоли особливо ефективні в боротьбі з поляганням та ламкістю стебел, а також септороіозом і жовтою плямистістю листя. Діючі речовини проникають в листок і залишаються в ньому, після проникнення в рослині не рухаються, розподілення між тканинами рослини не відбувається. Найбільш поширена діюча речовина – прохлораз в сумішах: прохлораз + пропіконазол, прохлораз + флугінконазол, прохлораз + флутріафол + піріметалін.
Морфоліни – малотоксичні фунгіциди, які добре діють за низьких температур. Входять до складу комбінованих препаратів. Особливо сильно впливають на борошнисту росу шляхом швидкого висихання ниток борошнистої роси та її спорів, також є інгібіторами синтезу стеролів. Блокують ферменти синтезу стеролів редуктази та ізомерази. Стійкість до морфолінів у грибів не виникає. До морфолінів відносяться такі діючі речовини, як фенпропіморф та фенпропідин. Найбільш доцільні комбінації діючих речовин: фенпропіморф + крезоксім-метіл, епоксіконазол, піракластробін, а також фенпропідин + дифеноконазол, пропіконазол, тебуконазол.
Стробілурини. До групи стробілуринів входять синтетичні речовини, подібні за своєю будовою з природними фунгіцидними токсинами – стробілуринами А і В, виділеними з культури мікроорганізмів Strobilurus tenacellus. Їх можна віднести до біофунгіцидів, оскільки вони мають природне походження. Стробілурини активно впливають на біологічні та фізіологічні реакції рослин зернових культур, що проявляється у вигляді збільшення маси зерна; у рослин, оброблених препаратами цієї групи, листя залишається довше зеленим; процес старіння сповільнюється і підвищується фітосинтезуюча активність.
Фунгіцидну дію стробілуринів обумовлено здатністю речовин пригнічувати дихання клітин патогенів. Ці препарати найбільш ефективні при застосуванні в ранні стадії розвитку інфекції, оскільки вони пригнічують проростання конідій, початковий ріст міцелію і попереджають спороутворення.
За частого застосування препаратів цієї групи виникає резистентність фітопатогенів. До стробілуринів виникає стійкість у таких хвороб, як жовта плямистість і септоріоз. Резистентність в рослинах виникає в результаті зміни структури ферменту в грибках. Цей фермент блокується, і дія фунгіциду відсутня. Для подолання резистентності необхідно: знизити накопичення інфекції шляхом заробки соломи, сівозміни, використання стійких сортів, відмовитися від ранніх строків посіву; додавати в базову суміш до стробілуринів інші діючі речовини: тріазоли і морфоліни; суміші стробілуринів використовувати 1 раз в рік; при високій вірогідності зараження домішувати хлорталоніл з контактною діючою речовиною.
Основними діючими речовинами стробілуринів є: пікоксистробін, азоксистробін, піраклостробін, трифлоксістробін, флукосистробін, кресоксім-метил, димоксістробін.
З-поміж технологічних новинок – впровадження системи захисту зернових культур від хвороб БСФП (біохімічна суміш фунгіцидів-протруйників) та застосування методу індукованого імунітету.
Компонентами БСФП є препарат на основі тебуконазолу (наприклад, Терасіл) і біопротекторний компонент (наприклад, Террастим, Хетомік, Діазофіт або БСП). Біологічний компонент слугує захисним механізмом, що стримує ґрунтові патогени протягом всього періоду вегетації, забезпечує азотне живлення сходів (еквівалент 50 кг/га мінерального азоту) та мобілізацію нерозчинних фосфорних сполук для живлення культури. Сприяє збільшенню врожаю на рівні 7,4–17,2% (збір сирого протеїну зростає на 0,5–0,7 ц/га). Для підсилення ефективності бакових сумішей фунгіцидів, підвищення посухостійкості та стимуляції генетичного потенціалу посівного матеріалу в бакову суміш додається «прилипач» та регулятор росту.
Сумісність усіх компонентів перевірено дослідами, тому хімічні фунгіциди не чинять негативного впливу на біофунгіцид. Усі компоненти суміші діють повноцінно, знищуючи чутливі до їхньої дії інфекції. БСФП є досить ефективним, і показники його дії переважають відповідні показники хімічних фунгіцидів в чистому вигляді. Застосування системи БСФП під час обробки посівного матеріалу також вирішує проблему дефіциту вологи у ґрунті, що є характерним для господарств східних та південних областей України, і призводить до низької схожості озимих культур.
Метод індукованого імунітету на початку з’явився у Західній Європі. Суть методу зводиться до обприскування сільськогосподарських культур препаратами, які містять гриб Триходерми (наприклад, препарат «Триходермін»). Метод індукованого імунітету має велику перевагу над класичними методами захисту рослин від хвороб. Адже, коли триходерма попадає на поверхню листа, вона розростається саме по поверхні листа, а не всередину. Через деякий час рослина «відчуває» проростання гриба і «включає» імунітет, тобто вона підготовлена до боротьби з грибами. Коли спора збудника грибкових захворювань проростає, вона атакується гіфами триходерми, а при попаданні в середину листка гіфи збудника гинуть, бо вони атаковані індукованим імунітет рослини.
Метод індуктивного імунітету дає переконливе збільшення врожаю відносно методів захисту за допомогою хімічних фунгіцидів. Хімічні фунгіциди «руйнують» імунітет рослини, що призводить до постійного збільшення застосування фунгіцидів. Відомо також, що у збудників грибкових хвороб виробився імунітет проти хімічних фунгіцидів. Нові розробки фунгіцидів, які проводять передові компанії світу, дорогі. Це збільшує матеріальні витрати сільгоспвиробників, знижує рентабельність виробництва. Тому використання методу індукованого імунітету є перспективою сьогодення.
