Традиційно попередниками просапних культур є культури звичайного рядкового способу сівби (пшениця озима, ячмінь ярий тощо). У їхніх посівах буде економніше (у 1,8–2,4 раза дешевше) вжити заходів із обмеження шкідливості осоту рожевого та жовтого, латуку татарського, хвоща польового та інших, аніж потім обмежувати шкідливість таких бур’янів у посівах сої або цукрових буряків. У посівах соняшнику контролювати такі багаторічні бур’яни, як види осоту, латук, татарник, будяк, практично неможливо, через те що вони, як і рослини культури, належать до ботанічної родини Айстрових. Тому ефективним заходом контролю цих бур’янів є обмеження їхньої чисельності у посівах попередників.
Осот рожевий
(Cirsium arvense L. (Scop.))
Один із найзлісніших і значно поширених в усіх областях України, особливо на зрошуваних і осушуваних землях, видів бур’янів. Засмічує польові й городні культури. Також росте на землях, що не обробляються, луках, уздовж доріг.
Економічний поріг шкідливості — дві-три рослини на 1 м2. Належить до родини Айстрові, розмножується як насінням, так і вегетативно — кореневими паростками. Сходи з’являються пізно навесні або влітку. Мінімальна температура проростання — 4…6°С. Одна рослина може дати до 40 тис. сім’янок. Схожість насіння у грунті зберігається впродовж трьох-
чотирьох років.
Молоді рослини осоту рожевого у посівах зернових культур розвиваються повільно, без конкурентних умов здатні особливо швидко рости й розростатися. Рослини мають пряме, гіллясте, заввишки 40–160 см стебло, вкрите волосками. На вертикальних і горизонтальних коренях має вегетативні бруньки відновлення, які здатні проростати із глибини 60–170 см. На другий і третій роки життя коренева система сягає 5–7 м.
Агротехнічні методи контролю
Подрібнення кореневої системи у результаті механічного обробітку грунту зумовлює проростання сплячих бруньок, відновлення їх на кожному відрізку кореня.
Осот рожевий може проростати навіть від кореневих відрізків завдовжки 10 мм і діаметром 1 мм. Що менша довжина такого відрізка, то з меншої глибини він здатен прорости. Наприклад, кореневі відрізки завдовжки 25 см проростають із глибини 50 см. Відмічено, що від великої кількості дрібних відрізків утворюється більше пагонів, аніж від одного великого — такої самої довжини, як усі дрібні разом. Оптимальною для проростання бруньок є температура 15°С, а за температури нижче 5°С інтенсивність їхнього проростання різко знижується. Коливання вологи не впливає на ступінь проростання сплячих бруньок. Відрізки вертикальних коренів мають дещо вищу життєздатність, ніж горизонтальних. Найкраще вони приживаються із другої декади квітня по другу декаду травня. Після цього періоду їхня життєздатність поступово знижується, і в червні лише окремі проростки досягають поверхні грунту.
Для контролю осоту рожевого в агрофітоценозах застосовують різні механічні заходи. Одним із найефективніших є лущення — за проведення такого обробітку грунту після збирання культури знищуються майже всі насіннєві сходи осоту рожевого. Ефективність лущення значною мірою залежить від часу його застосування: у разі порушення рекомендованих термінів, що зумовило укорінення осоту та формування рослиною розвиненої розетки листків, ефективність цього заходу знижується. У дорослих рослин осоту рожевого проведення лущення стимулює пробудження сплячих бруньок й утворення нових розеток. Тому після лущення варто проводити інші заходи, спрямовані на знищення осоту. Глибина проведення лущення залежить від кліматичних умов. У посушливих умовах оптимальною вважається глибина 12–14 см. Для цього використовують важкі дискові борони, а для якісного підрізання рослин бур’яну цей захід потрібно проводити у два сліди — це обумовлено тим, що одноразовий прохід БДТ-7 забезпечує підрізання лише 28–30% стебел. За нестачі вологи сходи осоту рожевого можуть не прорости, якщо ж у верхньому шарі грунту її достатньо, то глибину лущення слід зменшити до 5–8 см і проводити дисковим лущильником. Не варто забувати, що у вологому грунті відрізки підземних стебел швидко приживаються.
Після відростання осоту, за висоти розеток 10 см, проводять оранку. Ефективність цього заходу залежить від глибини, а також від якості проведення попередніх робіт. Враховуючи біологічні особливості осоту рожевого, оптимальна оранка, що здатна забезпечити ефективний контроль популяції осоту, — на глибину 27–32 см. За таких умов частина кореневих паростків втратить свою життєздатність під дією сонячного проміння.
Хімічні методи контролю
На сьогодні в агрономії рекомендовано до застосування велику кількість препаратів, які ефективно контролюють ріст і розвиток осоту рожевого. В основному це препарати на основі таких діючих речовин: клопіралід, гліфосат, хлорсульфурон, бентазон, трибенуронметил, метсульфурон-метил, МЦПА та 2,4-дихлорфеноксиоцтова кислота.
Так, препарати на основі діючої речовини хлорсульфурон мають високу ефективність контролю осоту. За даними досліджень, у посівах пшениці препарат на основі діючої речовини хлорсульфурон із нормою витрати 30 г/га обмежував чисельність осоту рожевого на 90–98%. Таку саму високу ефективність у посівах пшениці та ячменю проявляв препарат на основі діючої речовини метсульфурон-метил із нормою витрати 8 г/га. Ступінь дії трибенуронметилу зростає за його поєднання із поверхнево-активною речовиною (ПАР) Тренд у максимальній нормі.
Разом з тим, загально-винищувальні препарати на основі діючої речовини гліфосат для контролю осоту рожевого доцільно застосовувати у післязбиральний період. Оптимальною нормою гліфосату для знищення осоту рожевого є 2,0–4,0 л/га. Після збирання ранніх культур для ефективного знищення рослин цього бур’яну найкращим буде дворазове застосування препаратів на основі діючої речовини гліфосат із нормою витрати 3,0 л/га. Ефективність дії загальновинищувальних препаратів також підвищується за їхнього поєднання із ПАР та азотними добривами — у такому разі їхню норму внесення рекомендовано зменшити вдвічі. Так, застосування гліфосату у пізньоосінній період два роки поспіль із нормою витрати 1,7 л/га у поєднанні з 0,5 л/га ПАР забезпечує знищення осоту рожевого на 94% тривалістю на два наступні роки. Тобто за одноразового застосування цієї суміші початкова чисельність популяції осоту рожевого поновлюється через два роки. Зниження норми внесення доцільно лише за умов використання бакових сумішей. Дослідами доведено, що обприскування посівів картоплі зменшеними дозами гербіцидів навіть у поєднанні із культивацією зумовлює вторинне забур’янення осотом рожевим. Кількість бур’яну збільшується на 70–79% порівняно із показником у разі проведення заходів із його контролю.
Традиційні препарати групи 2,4-дихлорфеноксиоцтової кислоти для контролю цього виду застосовують із максимально допустимою нормою витрати. Так, за даними дослідників, МЦПА у посівах пшениці озимої ефективний для контролю осоту рожевого з нормою витрати 1,0–1,5 л/га (дія проявляється в основному на надземній частині бур’яну).
Для надійного контролю рівня поширеності цього виду рекомендовано застосовувати бакові суміші препаратів — відповідно, враховуючи їхню антагоністичну, адитивну і синергічну дію. Наприклад, у посівах кукурудзи застосування бакової суміші (бентазон у поєднанні з 2,4-дихлорфеноксиоцтовою кислотою) під час фази сходів культури забезпечує знищення осоту рожевого на 70–80%.
Використання бакових сумішей препаратів потребує чіткого знання їхніх властивостей та механізму дії (слід мати на увазі, що не завжди бакова суміш препаратів має вищу сумарну дію, ніж застосування окремого препарату). Так, бакова суміш препаратів на основі діючої речовини клопіралід у поєднанні з 2,4-дихлорфеноксиоцтовою кислотою проявляла меншу ефективність контролю осоту рожевого, ніж один препарат на основі діючої речовини клопіралід, тому що швидке знищення листкової поверхні бур’яну 2,4-дихлорфеноксиоцтовою кислотою послаблювало проникнення клопіраліду в кореневу систему осоту.
Рекомендовані гербіциди на основі діючих речовин: у посівах зернових колосових — клопіралід (0,12–0,66 кг/га), 2,4-дихлорфеноксиоцтова кислота (1,2–1,7 л/га), етилгексиловий ефір 2,4-Д у поєднанні з флорасуламом
(0,6 л/га), 2,4-дихлорфеноксиоцтова кислота у поєднанні з дикамбою
(0,8 л/га), МЦПА (1,5 л/га). За наявності сходів осоту рожевого в осінній період можливе застосування дикамби з нормою витрати 0,2–0,3 л/га або препаратів на основі композицій триасульфурону у поєднанні з дикамбою (150 г/га) або амідосульфурону з йодсульфурон-метилом натрію та з антидотом мефенпірдиетилом (200 г/га). У посівах кукурудзи — клопіралід (0,2–1,0 л/га), римсульфурон (40–50 г/га + ПАР), дикамба (0,8 л/га), 2,4-дихлорфеноксиоцтова кислота (1,0–1,7 л/га), 2,4-дихлорфеноксиоцтова кислота у поєднанні з дикамбою (1,5 л/га); а на буряках — клопіралід (0,5 л/га); у посівах гороху ефективними для контролю осоту рожевого є бакові суміші бентазону та МЦПА (3,0+0,5 л/га); після збирання врожаю з осені — 2,4-дихлорфеноксиоцтова кислота (1,2–1,7 л/га), гліфосат (4,0–6,0 л/га).
Осот жовтий
(Sonchus arvensis L.)
Осот жовтий належить до родини Айстрові. Один із найпоширеніших і найбільш шкідливих бур’янів, що засмічує всі культури, особливо зернові. В Україні цей вид також набув поширення у посівах просапних культур. Шкідливість осоту жовтого польового відмічено також у посівах культур суцільного висіву, кукурудзи, соняшнику, цукрових буряків, овочевих культур. Цей вид становить проблему в садах, виноградниках, особливо за відсутності конкуренції з іншими видами бур’янів. У кормових травах суцільного висіву (конюшина, люцерна, багаторічні злаки) бур’ян не настільки поширений, тому що щільність травостою і періодичне скошування пригнічують його ріст.
Розмножується насінням і вегетативно. Головний корінь проникає на глибину 20–30 см, а горизонтальні — поширюються вглиб на 6–8 см. Кореневі відрізки 0,5–0,8 см здатні до регенерації. Сходи із насіння й паростки від кореневих бруньок проростають рано навесні. Мінімальна температура проростання — 6…8, оптимальна — 25…29°С. Максимальна плодючість — 30 тис. насінин. Схожість бур’яну в грунті зберігається до п’яти років. Оптимальна глибина проростання — 8–12 см. Пагони із підземних бруньок вегетативних органів виростають із глибини до 1,7 м. Для цього виду характерним є те, що з другої половини літа і до настання осені кількість сходів різко зменшується, тому що бруньки входять у стан фізіологічного спокою. Разом з тим, рослина продовжує рости, розвиватися і фотосинтезувати, накопичуючи запасні поживні речовини у коренях. У цей час подрібнення кореневої системи практично не виводить бруньки зі стану фізіологічного спокою, тому осінні заходи з обробітку грунту не викликають активної появи сходів цього виду бур’яну.
Агротехнічні методи контролю
Під час перепаду температур в осінньо-зимовий період сплячі бруньки виходять зі стану спокою. У разі якщо обробіток грунту не проводили, густота проростання у весняний період залежатиме лише від біологічних особливостей виду і визначатиметься наявною кількістю бруньок. При цьому проростатимуть верхівкові бруньки, а більшість бруньок, розміщених у глибших грунтових шарах, не проростатимуть. Більша активність верхніх бруньок, можливо, зумовлена градієнтом температури за горизонтами орного шару.
В осоту жовтого використання запасних поживних речовин відбувається до фази шести-восьми листочків у розетці, після цього їхнє надходження із листків починає переважати над витрачанням. За цим показником визначають час повторного механічного підрізання рослин осоту.
Таким чином, контроль осоту проводять комплексно, застосовуючи заходи, спрямовані на виснаження кореневої системи, запобігання занесенню насіння на поля, зменшення регенераційної здатності бур’яну шляхом подрібнення підземних органів, підсушування та глибоке загортання рослин у грунт, а також лущення стерні після попередника, на землях, відведених під пар, — культивацію, а за появи бур’яну — глибоку оранку, застосування гербіцидів восени і під час вегетації культур.
Хімічні методи контролю
Як підтверджують численні експериментальні дані, застосовувати гербіциди для контролю бур’яну ефективно у вегетативній фазі восьми добре розвинених листків. У цей час у листковому апараті інтенсивно проходить утворення поживних речовин, і велика кількість асимілянтів надходить до кореневої системи. Гербіциди, що у цей час потрапляють у рослину, транспортуються до кореневої системи, що в подальшому призводить до її пошкодження. Якщо ж гербіциди внести на більш ранніх фазах розвитку осоту жовтого, під час яких витрати поживних речовин із кореневої системи переважають над надходженням їх із листків, то ефект проявлятиметься переважно знищенням надземної частини бур’яну. За цих умов фітотоксичний вплив на кореневу систему буде мінімальним або зовсім не проявиться.
Ефективним для контролю осоту є застосування гербіцидів, діючими речовинами яких є MЦПА, 2,4-дихлорфеноксиоцтова кислота, гліфосат, клопіралід, трибенурон, трифлусульфурон.
За мінімальної або нульової систем обробітку грунту у посівах ріпаку ефективним є застосування гербіцидів із діючою речовиною клопіралід. Внесення суміші клопіраліду у поєднанні з MЦПA у посівах ячменю знижує кількість осоту від 4,0 до 0,5 шт./м2. Аналогічна ефективність спостерігається за застосування гербіцидів із діючою речовиною метсульфурон або дикамба у поєднанні із калійною сіллю MЦПA.
Залежно від погодних умов (довготривала тепла осінь) та за достатньої кількості вологи осот жовтий відростає після збирання зернових, тому в цей період ефективне осіннє застосування гербіцидів. За даними дослідників, на надмірно забур’янених полях за внесення гліфосату із нормою витрати 4,2 і 5,5 л/га через 14 діб кількість осоту знижалася відповідно на 77 і 86%. Наступного року в посівах сої завдяки післядії гліфосату кількість осоту, порівняно з контролем, знижалася на 88%. Застосування трибенуронметилу (27 г/га) чи суміші трибенуронметилу (15 г/га) із ПАР Трендом (0,2 л/га) у посівах пшениці у фазі кущення культури забезпечувало пригнічення маси осоту на 80%. Також повну загибель осоту забезпечує препарат на основі діючої речовини клопіралід із нормою витрати 0,3 л/га.
Березка польова
(Convolvulus arvensis L.)
Березка польова— бур’ян родини Березкові. Стебло слабке або витке, голе, завдовжки 30–200 см. Квітки рожеві або білі. Сходи проростають із насіння, а пагони із кореневих бруньок з’являються: першого року вегетації — у липні — вересні, другого — із травня по осінь. Одна рослина може давати до 9,8 тис. насінин. Схожість у грунті зберігається до 50 років, насіння здатне прорости з глибини не більше ніж 15 см. Відрізки коренів (1–2 см) приживаються у вологому грунті й дають нові рослини. Проростання пагонів починається за температури 10…12°С. Основна їхня маса відростає із бруньок відновлення на коренях материнської рослини.
Агротехнічні методи контролю
Дослідженнями встановлено, що за допомогою заходів механічного обробітку грунту березку польову можна контролювати лише впродовж двох сезонів. Термін появи сходів виду зі сплячих бруньок після підрізання кореневої системи на глибині 7,5–10 см становить 12 днів. Отже, саме в цей термін потрібно щоразу проводити культивацію. Збільшення глибини культивації не підвищує її ефективності щодо обмеження чисельності бур’яну, але подовжує час появи нових сходів від двох до трьох тижнів. Обмеження поверхневих обробітків грунту, які проводять в осінній період, до одного-двох може призвести до збільшення чисельності сходів цього бур’янового виду навесні внаслідок поширення кореневої системи відрізками.
Для обмеження чисельності березки польової слід проводити комплекс заходів, а саме: застосовувати обробіток грунту із дотриманням технології, впроваджувати сівозміни із включенням у них просапних і бобових культур, проводити лущення стерні з подальшою оранкою, забезпечувати якісний передпосівний обробіток грунту та догляд за посівами.
Хімічні методи контролю
Найефективнішими хімічними засобами контролю березки польової є загальновинищувальні препарати на основі діючої речовини гліфосат. Рекомендований час для їхнього застосування — післязбиральний період або за два тижні до висіву культури чи висаджування багаторічних плодових дерев.
За даними досліджень, також високу ефективність контролю цього бур’яну проявляли гербіциди на основі діючих речовин імазапір і глюфо-
синат амонію.
За результатами досліджень встановлено, що імазапір із нормою витрати 0,38–0,75 л/га обмежував чисельність березки польової на 97–100%. Враховуючи те, що препарат на основі діючої речовини імазапір здатен знищувати й кореневу систему, ефект спостерігався впродовж наступних трьох років (але водночас відмічали післядію на пшеницю озиму та сорго).
Для підвищення ефективності контролю березки польової застосовують суміші препаратів. Наприклад, для зернопарової сівозміни рекомендовано вносити поєднання препаратів на основі діючих речовин 2,4-дихлорфеноксиоцтова кислота з дикамбою, гліфосат із 2,4-дихлорфеноксиоцтовою кислотою і дикамбою.
Крім того, іноземні дослідники виявили у березки польової два біотипи, стійкі до гліфосату. Ці дані отримано експериментальним шляхом, у ході якого відмічено, що навіть після річного застосування гліфосату повністю знищити березку польову не вдавалося. Толерантність рослин її стійкого біотипу обумовлена одночасною наявністю ферментів 3-deoxy-D-arabino-heptulosonate-7-phosphate synthase (DAHPS) і 5-enolpyruvylshikimate-3-phosphate synthase [3-phosphoshikimate 1-carboxyvinyltransferase] (EPSPS). Останній виробляється рослинами стійкого біотипу під час їхнього обприскування гліфосатом.
Стійкість рослини до гліфосат-тримезіум пояснюється наявністю на поверхні листка та в рослині катіонів (Mg і Ca), які є антагоністами цього препарату. Встановлено тенденцію: що вищий вміст цих катіонів, то більша стійкість виду до препарату. За цим показником березка польова належить до середньочутливих видів. Додавання до розчину гербіциду фізіологічно кислих азотних добрив (сульфату амонію, аміачної селітри та ін.) зв’язує катіони Mg і Ca у нерозчинні сполуки, що забезпечує підвищення чутливості бур’яну до гербіциду.
Також слід враховувати, що ефективність дії гербіцидів може змінюватися залежно від кліматичних умов регіону. Разом з тим, березка польова є стійкою також до гербіцидів на основі діючих речовин триазинової групи і бромоксинілу.
У цілому доведено, що для ефективного знищення бур’янових сходів, що проросли із насіння, та проростків кореневої системи доцільно застосовувати препарати на основі діючих речовин 2,4-дихлорфеноксиоцтова кислота, MЦПA, дикамба і гліфосат. Крім цих препаратів, березка польова чутлива до препаратів на основі діючих речовин бентазон, метрибузин, оксифлуорфен. Бур’ян є середньочутливим до препаратів на основі діючих речовин трифлуралін і пендиметалін.
Внесення препарату на основі діючої речовини флуроксипір також пригнічувало розвиток березки польової. За ефективністю препарати на основі цієї діючої речовини були майже на рівні із гліфосатом, глюфосинатом і MЦПA. Препарати на основі діючої речовини флуроксипір можна застосовувати у суміші з іншими гербіцидами.
Ефективний контроль багаторічних коренепаросткових бур’янів у посівах пшениці озимої забезпечує застосування бакової суміші препаратів на основі діючих речовин 2,4-дихлорфеноксиоцтової кислоти із MЦПA.
Слід відмітити, що застосування вказаної вище бакової суміші забезпечує знищення лише надземної частини цього бур’яну і їхній термін контролю становить від трьох до п’яти тижнів.
Водночас за результатами довготривалого застосування препаратів на основі діючих речовин 2,4-дихлорфеноксиоцтової кислоти із MЦПA відмічено, що їхнє внесення сприяло загальному зниженню рівня поширення березки польової та зміні її фітоценотичної ролі у складі бур’янових угруповань в Австралії, Угорщині, Польщі та Німеччині.
Рекомендовані гербіциди на основі діючих речовин на посівах: зернових колосових — флуроксипір (0,7 л/га), етилгексиловий ефір 2,4-Д + флорасулам (0,6 л/га), 2,4-дихлорфеноксиоцтова кислота у поєднанні з дикамбою (0,7–0,8 л/га), MЦПA (1,5 л/га); кукурудзи — флуроксипір (0,8 л/га), 2,4-дихлорфеноксиоцтова кислота у поєднанні з дикамбою (1,25–1,5 л/га); льону — MЦПA (1,2 л/га); картоплі — MЦПA (1,7 л/га).
Гірчак степовий звичайний (Acroptilon repens (L.) DC.)
Гірчак степовий звичайний належить до найшкідливіших карантинних бур’янів із родини Айстрові.
Сходи із сім’янок проростають у березні — травні, цвіте на першому році життя, але не плодоносить, а другого року вегетації цвітіння настає у червні-серпні. Максимальна плодючість — 23 тис. сім’янок. Насіння проростає із глибини не більше 6–8 см. Схожість сім’янок у грунті зберігається протягом не менше п’яти років. Рослина теплолюбна, посухостійка. У грунті приживаються відрізки коренів завдовжки 10–20 см. Нові паростки утворюються із бруньок відновлення завдяки нагромадженню у підземних органах поживних речовин. Підземні органи за несприятливих умов переходять у стан спокою. Обмеження чисельності гірчаку надто утруднене і потребує застосування цілої низки як запобіжних, так і цілеспрямованих заходів, зокрема агротехнічних: проведення глибокої оранки, весняного чизелювання, ретельного догляду за парами та просапними культурами, сівби озимих культур, а також застосування гербіцидів.
Рекомендовані гербіциди на основі діючих речовин на посівах: зернових колосових — 2,4-дихлорфеноксиоцтова кислота (1,2–1,7 л/га), 2,4-дихлорфеноксиоцтова кислота у поєднанні з флорасуламом (0,6 л/га), 2,4-дихлорфеноксиоцтова кислота у поєднанні з дикамбою (1,25 л/га); кукурудзи — 2,4-дихлорфеноксиоцтова кислота (1,0–1,7 л/га), 2,4-дихлорфеноксиоцтова кислота у поєднанні з дикамбою (1,25 л/га); на необроблюваних землях — гліфосат (4,0–10,0 л/га), дикамба (0,8 л/га).
