Якщо ви викопуєте на полі ґрунтові моноліти, щоб визначити рівень перезимівлі культури, то вже під час їхнього візуального огляду можна побачити прояви розвитку фузаріозу та борошнистої роси. На момент танення снігу септорія — збудник септоріозу листя — також має достатню кількість зрілих спор. Але тут є дуже важлива особливість, на яку потрібно звернути увагу.
У життєвому циклі септорії є два типи спор: конідії та аскоспори. Останні утворюються навесні й лише на перезимувалій стерні. Вони поширюються вітром на дуже великі відстані. А конідії формуються власне на рослинах у період вегетації культури і мають деякі особливості — взагалі не літають за допомогою вітру, тож не поширюються ні на крок.
Вони утворюються у великих слизових масах, якими й склеєні, тож поширюватися на інші рослину можуть лише з краплями дощу. З допомогою специфічного слизу спори під час зливи прилипають до нових рослин. Узагалі протягом сезону септоріоз прогресує на полі тільки осередками у разі випадання дощів. Не буде опадів — не буде й поширення септоріозу. Тож першоджерело зараження — аскоспори, здатні перелітати з вітром навіть із сусідніх полів. Другий вид зараження — конідії, поширення яких безпосередньо пов’язане з дощовими сезонами.
Гриб патогену (септорії) зимує на немінералізованих рослинних рештках, отже можна стверджувати, що основним джерелом поновлення септоріозу є стерня. На ній можуть утворюватися як конідії, так і аскоспори. Конідії поширюються за допомогою дощу й здатні заразити те поле лише в разі, на якому порушено сівозміну: висіваючи пшеницю після пшениці, ви потужно заражаєте її фузаріозом. У разі ж дотримання сівозміни у вас… все одно з’явиться септоріоз, який «десантує» із сусіднього поля. Як і будь-яке захворювання, септоріоз має певні етапи розвитку. Проблема полягає в тому, що в цієї хвороби є одна досить важлива особливість: перебіг латентної (прихованої) форми септоріозу триває мінімум 28 діб. Тобто майже один місяць септоріоз розвивається безсимптомно. Тож уявіть собі картину: на рослині, на одному листку, з’явилася одна некротична пляма. Як ви вважаєте, це багато чи мало? Потрібно контролювати хворобу чи ні? Де той поріг шкодочинності, коли слід застосовувати препарати? Приходите ви на це саме поле через тиждень і бачите, що картина із проявом септоріозу залишається незмінною. Приходите ще через тиждень, і знову через тиждень... Ніякого прогресування захворювання! Тож чи варто бити тривогу? Та все ж таки в якийсь момент відбувається спалах септоріозу.
Як ви вважаєте, чому спочатку розвитку інфекції нібито й не було, і раптом — різкий спалах хвороби?
Справа в тому, що на перезимувалій пшениці утворюються пікніди зі спорами, які вже є зрілими. Вони розлітаються та заражають здорові листки пшениці. Розмноження інфекції відбувається у латентній формі. Тож контроль септоріозу на листках культури буде ефективний саме в період, коли спори розлетілися, але симптоми ще не проявилися. Чому це так? По-перше, боротися з візуально вираженою хворобою значно складніше (через інтенсивний процес ураження), аніж боротися з нею превентивно. Далі уявіть, що ви застосовуєте дорогий потужний системний фунгіцид. А ми знаємо, що системні препарати поглинаються лише зеленими тканинами рослин.
Відповідно, якщо листки пшениці зелені та всередині них приховано розвивається міцелій септорії, то препарат поглинається листям — у результаті збудник гине. За візуального ж прояву хвороби, коли листя вже жовтіє, навіть цей самий потужний системний фунгіцид уже не буде засвоюватися. Тобто ціле покоління септорії ви проґавили. У вас виникає цілком логічне (і важливе) запитання: то з якого ж моменту потрібно вести відлік цих 28 діб? Відповідь така: після дощу, причому не будь-якого, а в разі випадання опадів протягом затяжного періоду (за даними британських учених, для інфікування культури достатньо вже «мокви» впродовж одного- двох днів). Тож якщо ви побачили поодинокі прояви хвороби на листках — знайте, що на полі вже достатньо інфекції, щоб заразити ваш майбутній урожай.
Далі поговоримо про ще одну домінуючу хворобу, яка була поширена торік по всій території країни, в т.ч. і на Півдні України. Симптоми цієї хвороби проявлялися так: пшениця «горіла», й агровиробники навіть за використання найдорожчих системних фунгіцидів не змогли нічого вдіяти, із відчаю хапаючись за голову. Відповідно, виникало багато рекламацій щодо дії захисних продуктів. Чому ж вони виявилися неефективними? Справа в тому, що торік був спалах хвороби бактеріального походження — чорної бактеріальної плямистості (англ. black chaff), або бактеріозного опіку пшениць, тож, відповідно, жоден фунгіцид не міг справитись із захистом пшениці від цієї хвороби.
Як же проявляється хвороба на культурі? Спочатку на листках утворюються дуже дрібні водянисті плями, які можна побачити на світло скрізь листок. Згодом вони жовтіють і розтягуються вздовж листка у вигляді смужок (їм легше рости вздовж механічних тканин, аніж упоперек). Ці жовті смужки візуально надзвичайно схожі на картину білої смугастої мозаїки, тож деякі агровиробники діагностували її як спалах вірусної інфекції. Далі жовті смужки зливаються й утворюють суцільні плями. Потім у цих місцях утворюються некрози, які нагадують смугастий гельмінтоспоріоз ячменю. А останній симптом, своєю чергою, дуже нагадує своїм проявом септоріоз колосу пшениці, коли колоскові лусочки хворіють на зеленому колосі й забарвлені в бурий колір. Насправді з якою тільки хворобою не плутали її агровиробники в полі. Спочатку діагностували на посівах нестачу елементів живлення чи прояв стресової реакції, далі — вірус смугастої мозаїки, потім — септоріоз, піренофороз, гельмінтоспоріоз. Залежно від поставленого діагнозу хаотично працювали з фунгіцидами — та без жодного ефекту.
Які ж особливості розвитку хвороби black chaff? Її інфекція може зберігатися в різних джерелах, зокрема в ґрунті, насінні, але в основному — це немінералізовані рослинні рештки злаків, причому не лише пшениці, а й диких злакових трав, бур’янів. Збудник — бактерія Xanthomonas translucens, яка здатна потрапляти в рослини з краплями дощу. Для того, щоб бактерія потрапила в листок, потрібна висока вологість повітря та температура 15°С на фоні рясних дощів. Бактерія має джгутики, за допомогою яких «залазить» у рослину через продихи й починає розмножуватися, продукуючи токсини. Тож перший симптом — водяниста чорна плямка на листку.
Яким чином поширюється інфекція? Вона переноситься з листка на листок аналогічно до спор септорії. Так само, під впливом вологого середовища, за дощової погоди слиз набухає, утворюючи величезну масу, й розбризкується краплями дощу із рослини на рослину та із листків нижнього ярусу на органи верхнього. Ця хвороба типова для посівів пшениці, вона в полі була завжди, зазвичай її розвиток не перевищував 1%. Але торік для неї склалися надзвичайно сприятливі умови.
Тож запам’ятайте, що цей бактеріоз жодними фунгіцидами не контролюється! Сівозміна допомагає тримати цю хворобу під контролем лише певною мірою, оскільки ми не можемо повністю позбутися джерел інфекції — тих самих злакових бур’янів. Деяку ефективність мають мідьвмісні препарати, але й тут є певні нюанси: по-перше, вони не призначені для застосування «в такій ролі» на пшениці, а по-друге, є контактними, але змиваються водою, — тож їх потрібно використовувати разом із, наприклад, сечовиною, яка допоможе міді потрапити всередину рослини.
Ще одна хвороба викликає труднощі зі встановленням правильного діагнозу через сплутування симптомів з іншими інфекційними захворюваннями — піренофороз. Як визначити, коли ви маєте справу з піренофорозом, а коли, наприклад, з бактеріозом? Порада така: слід звертати увагу на динаміку розвитку хвороби — вона в цих інфекцій різна. Так, піренофороз своїми симптомами нагадує септоріоз колосу: він розвивається плямами овальних форм. Особливість цієї плями така: вона має колір кави з молоком із чорною цяточкою посередині. Сама пляма оточена жовтою облямівкою. Якщо цих цяточок багато, то це — пікніди септоріозу.
Піренофороз — хвороба відносно нова, проте за останні кілька років досить суттєво шкодить посівам пшениці (хоча попередній рік був не зовсім сприятливий для її розвитку). Основним джерелом зберігання й накопичення інфекції є немінералізовані рослинні рештки. Тому якщо на вашому полі масово поширений піренофороз, найгірше, що ви зможете зробити, це висіяти пшеницю по пшениці.
Частка насіннєвої інфекції піренофорозу досить невелика. В Україні були проведені дослідження, коли з поля, яке було масово заражене піренофорозом, зібрали насіння й визначили, що рівень його зараження хворобою становив 22%. Тож це інфекційне джерело має місце, але воно не буває потужним. Також ця хвороба отримала новий токсин у сьомій та восьмій расах, які прийшли із Сирії, Туреччини та Азербайджану. Також нові раси інфекції вже зареєстровані в Чехії, Нідерландах та країнах Балтії. Щодо її контролю, то тут є кілька рекомендацій. Ця хвороба «прив’язана» до мінімального обробітку ґрунту, за якої на поверхні поля залишаються немінералізовані рослинні рештки.
Спори піренофори здатні розлітатися на дуже великі відстані. За даними балтійських та нідерландських дослідників, розвиток хвороби в їхніх умовах починається із фази ВВСН 31–32 (в Україні, зокрема на Одещині, — це фази ВВСН 27–28 за наявності немінералізованих рослинних решток). У разі зараження насіння пам’ятайте, що д. р. тебуконазол, яка міститься в насіннєвих протруйниках, не контролює її!
Кореневі та прикореневі гнилі на пшениці значно поширені. Чому вони так називаються: кореневі та прикореневі? Тому що перші заражають лише коріння, а другі, окрім нього, ще й нижню частину стебла. Видів кореневих гнилей, які розвиваються на пшениці, досить багато, тому ми розглянемо детальніше лише найпоширеніші, які до того ж найчастіше неправильно визначають на виробництві. Якщо на рослинах пшениці виникла коренева гниль, то агрономи зазвичай так і говорять: у мене в посіві озимої пшениці — коренева гниль. А яка саме — фузаріозна, офіобольозна чи ризоктоніозна? То вже немає різниці, подумаєте ви. Та насправді — є різниця! Якщо точно визначити, який саме вид кореневих гнилей шкодить вашим рослинам, то вам буде легше зрозуміти, яких помилок ви допускаєтесь у своїй виробничій технології та як запобігти негативним наслідкам.¢
Найвідоміша з-поміж цих видів, яка добре описана в багатьох підручниках, — звичайна коренева гниль. За типом збудників вона є змішаною — фузаріозно-гельмінтоспоріозною. Як ви вважаєте, що є основним джерелом інфекції звичайної кореневої гнилі? Немінералізовані рослинні рештки, спори — звісно, так, але здебільшого — це хворе насіння, у якому «сидять" кілька збудників інфекції, яка проявляється на коренях або на шильці у вигляді їхнього побуріння. Це перші симптоми кореневої гнилі.
Скажіть, будь ласка, яка стадія пшениці найважливіша для формування врожаю? Як не дивно — це сходи, бо саме в цій фазі рослини досить уразливі — настільки, що навіть один, здавалося б, мало шкодочинний фактор може в подальшому вплинути на долю всього врожаю. Тож якщо ви проґавили хвороби сходів, надалі проблеми накопичуватимуться як снігова куля. Чим і як контролювати цю хворобу, окрім сівозміни? Однозначно — правильно дібраним протруйником для насіння. Якщо на своїх посівах ви стикнулися з проблемою хворої кореневої системи, то вже немає сенсу застосовувати захист культури через листковий апарат, адже жоден системний фунгіцид не опускається рослиною вниз. Відповідно, до кінця вегетації ця хвороба буде лише посилюватися.
То який же протруйник застосувати — системної чи контактної дії? Як мінімум — системної, адже інфекція гриба фузаріум уражує насіння не лише зовні, а й усередині. Як швидко з моменту обробки насіння починає працювати протруйник: через 1 хв, 1 год, одну добу, один тиждень? Системні протруйники працюють лише в період відновлення вегетації рослини. Поки препарат перебуває на насінні, він діє як контактна речовина. Що потрібно для того, аби системний фунгіцид почав поглинатися рослиною?
Після висівання протруєного насіння діюча речовина препарату мігрує в ґрунт, звідки й поглинається кореневою системою, а вже через неї надходить у надземну частину. Тож допоки насінина не дасть проросток, а той своєю чергою не утворить корінь, доти системна діюча речовина «працює» як контактна. А що потрібно для того, аби коренева система рослини могла поглинути діючу речовину? Так, для цього потрібна волога — щоб препарат розчинився: коли її недостатньо, діюча речовина лишається на поверхні насіння і не відбувається міграції препарату. Відповідно, восени під час дефіциту вологи в ґрунті системний протруйник часто недопрацьовує. У рослини є два «двигуни», які рухають вологу: нижній кінцевий та верхній кінцевий. Що це таке? Перший — це власне кореневі волоски, які всмоктують вологу та поживні речовини, а другий — це продихи, які випаровують воду. Коли ці «двигуни» працюють синхронно, то відбувається прокачування води через рослину. Відповідно, якщо, наприклад, продихи будуть закриті, вода перестає випаровуватися, але й коренева система рослини в цей час перестає інтенсивно нагнітати вологу. Відповідно, якщо стоїть суха погода й рослина намагається заощаджувати на воді, вона її випаровує мінімально, не відбувається інтенсивний рух соків усередині неї. Відповідно, що менша інтенсивність руху соків рослинними органами й тканинами, то менша системна дія препаратів. Тож, добираючи ефективний протруйник, ви повинні розуміти, що фузаріозна або гельмінтоспоріозна інфекція перебуває всередині насіння, тому не завжди навіть найкращий протруйник може спрацювати ідеально. Тож, якщо ви думаєте, що погане насіння можна поліпшити шляхом протруєння дорогим препаратом і на цьому закрити питання названих вище хвороб — то ви глибоко помиляєтесь.
Як ви вважаєте, чи є способи спрогнозувати ризики розвитку кореневих гнилей і хоча б якось передбачити ефективність застосування того чи іншого протруйника? Є. Цей агроприйом має назву «голодний метод діагностики». Його суть полягає в такому: беруть аркуш фільтрувального паперу і накладають його на поліетиленову плівку, а на сам фільтрувальний папір кладуть насіння. Після цього аркуш разом і плівкою загортають у тугий рулон (плівка потрібна для того, аби аркуш не злипався та не розірвався під час розмотування). Один кінець рулону поміщаєте у склянку з водою. Рівень води має бути таким, щоб насіння не доставало до неї. За таких умов рулон завжди буде вологим, також у ньому не буде дефіциту кисню, перезволоження чи нестачі води. Після отримання проростків, витягуємо рулон та розмотуємо його. Як бачимо, в певних варіантах коренева система нормальна, в інших — буріє. Саме побуріння є початком розвитку звичайної кореневої гнилі. Ось таким простим способом можна визначити ризик ураження рослин кореневими гнилями.
Далі — контроль. Для цього є значна кількість препаратів із величезним вибором діючих речовин, які різняться за природою, розчинністю, ціною, кількістю компонентів і т.д. Як із цього багатства хімічного розмаїття обрати саме те, що буде ефективно працювати на вашому насінні? Для цього також слід використати «голодний метод» із варіантами застосування різних протруйників та порівняти отримані результати, зіставивши їх із контролем. Тож звичайна коренева гниль — це проблема недбайливих господарів, які висівають пшеницю по пшениці чи після кукурудзи.
«Церкоспорозна» коренева гниль. Чому пишемо цю назву в лапках? Тому, що гриб уже давно не носить назву «церкоспора». В іноземній літературі хвороба має назву eyes pot, або очкова плямистість. Насправді це прикоренева гниль, яка уражує основу стебла. На його нижній частині утворюються витягнуті овальні плями, які за виглядом нагадують око (з зараженням у центрі, що виражене темнішим кольором, — як зіниця ока). У місці ураження порушується функція транспортування води, й рослина передчасно всихає, окрім того, стебла мають підвищену ламкість та вилягають під час вітрів. Тож якщо на вашому полі осередками спостерігається вилягання, однією з причин є ураження прикореневою очковою гниллю. Слід зазначити, що ця хвороба не має насіннєвої та ґрунтової форм інфекції. Основним джерелом зараження є немінералізовані рослинні рештки злаків. Відповідно, ця хвороба спостерігається там, де сівозміни перенасичені пшеницями. Особливість цієї хвороби полягає в тому, що зараження культурних рослин починається в осінньо-весняний період. Якщо це озима пшениця, то зараження відбувається восени, якщо яра — то, відповідно, навесні. Далі ця хвороба довго розвивається безсимптомно — цей період триває три місяці. Лише після цього хвороба візуально проявляється на рослині.
Як відбувається зараження рослин? На поверхні немінералізованих рослинних решток утворюються спори, які за допомогою крапель дощу здатні потрапляти на сходи (шильце) або на справжні листки культури. Якщо спори заражують листкову пластинку, то це не призведе ні до яких негативних наслідків, адже для інфікування має обов’язково заразитися піхва листка. Далі, упродовж вегетації, стебла пшениці в своєму розвитку протискуються через піхви листків. Тож зараження стебла відбувається за контакту із зараженим листком (піхвою). Відповідно, рослина інфікується у фазі сходів та двох-трьох листків. Та навіть якщо ви побачите цю хворобу в другій половині вегетації, реальний шанс проконтролювати її був у період сходів. Таким чином, щоб не проґавити поширення хвороби, контролювати її слід шляхом застосування системних протруйників.
Офіомельозна коренева гниль (англ. take all — «забери все»). Які польові ознаки цієї хвороби? Якщо коренева система загниває, а нижня частина стебла стоїть чорною, до того ж рослини легко висмикуються з ґрунту, то на 100% — це офіомельозна коренева гниль. Хвороба призводить до передчасного всихання рослин та білоколосиці (окремі колоски в полі передчасно жовтіють, вони невиповнені та недостатньо розвинені). Зараження відбувається через немінералізовані рослинні рештки. Раніше вважали, що проти цієї хвороби немає дієвого фунгіцидного захисту, а ефективним методом боротьби з нею є лише сівозміна. Наразі вже створено кілька діючих речовин, але вони мають певні особливості застосування. Так, ефективно діє на інфекцію флюквінконазол, проте його в жодному разі не рекомендують використовувати в чистому вигляді. Здебільшого його змішують із прохлоразом, інакше виникнуть інші проблеми із втратою цього препарату.¢
Завершимо «послужний» список інфекцій озимої пшениці хворобою, яка є доволі «старою» і водночас забутою, проте яка останніми роками почала нагадувати про себе. Це — тифульоз, збудником є Typhula incarnata.
Хвороба знову з’явилася в Україні три-чотири роки тому. Зокрема, цього аграрного сезону спостерігали значний її спалах на Заході та Сході країни. Тифульоз має таку саму ітіологію, як і снігова пліснява, тобто розвивається під снігом. Міцелій розповсюджується за допомогою рослинних решток, які слугують для збудника механічною опорою, таким чином хвороба рухається від рослини до рослини. Візуальні ознаки прояву тифульозу можна спостерігати через два-три тижні після відновлення вегетації зернових, а починає розвиватися із середини грудня. Хвороба набирає обертів та уражує зону кущення рослин, утім сама листкова маса залишається зеленою. Проте з часом уся рослина поступово гине. На полі тифульоз, як правило, розвивається локально, в місцях, де на поверхні є немінералізовані рослинні рештки із мікросклероціями. Останні можуть зберігатися в ґрунті впродовж кількох років, тому одним із варіантів захисту від цієї хвороби є обґрунтована сівозміна, де озиму пшеницю повертають на те саме поле через чотири-шість років. Із хімічних засобів захисту на сьогодні ефективним є лише застосування протруйників із д.р. седоксан (на жаль, інших протруйників, які зареєстровані для використання на території України, поки що немає). Застосування системних фунгіцидів також неефективне, адже на той час, коли фунгіциди почнуть працювати, ви матимете вже відмерлі рослини й рятувати практично вже не буде чого.
