Фахівці французького Інституту рослинництва ARVALIS пропонують використовувати цей агротехнічний прийом усім, хто зацікавлений у збереженні родючості своїх земель і поліпшенні екологічної ситуації в регіоні.
Мульчування – це не лише спосіб управління пожнивними залишками, а й іще один з головних агроекологічних інструментів сільгоспвиробника. В умовах сучасного рослинництва та пов’язаних із ним ризиків ця технологія дає змогу мінімізувати шкоду, яка завдається ґрунту. Завдяки використанню пожнивних залишків вдається підтримати на необхідному рівні кількість органічних речовин і зменшити ерозію, особливо в ланці сівозміни між двома культурами.
Варто зауважити, що кукурудза краще за інші культури пристосована до мульчування, оскільки стебла рослин однаково не задіяні у виробництві зерна. Водночас інші сприятливі для екології агротехнічні прийоми, такі як, наприклад, висів сидератів, кукурудзі не підходять, адже її збирання на зерно починається надто пізно.
З пожнивними рештками кукурудзи в грунт повертається найбільша серед усіх зернових культур кількість органічних речовин.
Що ж до самої операції мульчування, то вона проста й полягає у подрібненні кукурудзяних стебел відразу по закінченні збору врожаю та їх поверхневому розподілі.
Оцінки експертів з Інституту рослинництва ARVALIS підтверджують: попри те, що мульчування – досить витратна для виробника сільгосппродукції технологія, вигода від її використання очевидна.
Після збору кукурудзи на зерно на кожному гектарі від 8 до 10 т стебел повертаються у ґрунт. Це дає змогу частково відновити родючість, повертаючи ґрунту 1600–2000 кг сухої органічної речовини.
Кукурудзяні пожнивні залишки мають високе співвідношення вуглецю й азоту. Ця особливість сприяє розмноженню азотфіксуючих мікроорганізмів, що збагачують ґрунт цим надзвичайно цінним елементом біологічного кругообігу речовин. Експерименти, проведені Інститутом рослинництва ARVALIS, засвідчили, що мульчування залишків кукурудзи дає змогу «спожити» до 30 кг мінерального азоту на гектар, обмежуючи тим самим ризик його вимивання в навколишнє середовище. Цей показник наближає мульчування за ефективністю до «живого» рослинного покриву. Поверхневе розподілення пришвидшує розкладання залишків і, як наслідок, викликає бурхливе розмноження бактерій і грибів, що накопичують азот у процесі росту.
Таким чином, швидке розкладання пожнивних залишків підвищує родючість органічного шару ґрунту (гумусу) та стабілізує його структуру. Однак варто брати до уваги, що швидкість розкладання пов’язана з температурою навколишнього середовища. З настанням зими вона зменшується, тому всю роботу з мульчування потрібно проводити оперативно, відразу після збору врожаю. Щоб мікроорганізми мали час для ефективного розкладання мульчі, поверхневе розподілення слід виконувати як мінімум за три тижні до зимової оранки.
Другим важливим ефектом мульчування є утворення на поверхні ґрунту захисного шару, що зменшує ризик ерозії. Порівняно з «живим» рослинним покривом, мульча більш вигідна, оскільки виключає застосування хімікатів перед оранкою для висіву наступної культури, до того ж навесні не «з’їдає» передчасно запаси вологи у ґрунті.
Польові дослідження показали, що мульчування – ефективний спосіб контролю чисельності комах-шкідників, який, на додачу, знижує ризик отруєння мікотоксинами.
Особливо неприємним сюрпризом мульчування може стати для популяції комах-точильників. Нагадаємо, що саме наявність цих шкідників є основним чинником, що збільшує ризик ураження кукурудзи цвілевим грибом Fusarium moniliforme. Поселяючись у прогризених комахами каналах, гриб розростається і продукує мікотоксин фумозин.
Випробування з озимою совкою продемонстрували, що мульчування суттєво впливає на популяцію цього шкідника. Личинки або механічно знищуються при подрібнюванні стебел, або викидаються на холод при поверхневому зароблянні, або ж заражаються бактеріями при контакті з землею. Такі результати підтверджені й для популяції стеблового метелика, щоправда, лише частково, оскільки цей шкідник не боїться холоду.
До речі, самі пожнивні залишки також нерідко містять гриби або їх спори, які, зберігаючись у ґрунті, згодом можуть стати джерелом інфекції й викликати фузаріози, гельмінтоспоріоз або іржу кукурудзи. Дрібне перемелювання стебел можна вважати гарним профілактичним заходом проти цього. Пришвидшене розкладання листків і стебел значно скорочує санітарний тиск при вирощуванні кукурудзи в монокультурі.
