Історія про те, як у Мельниківцях вдалося зберегти школу, заслуговує на окрему публікацію, бо це ще той лайфхак для малих сільських громад. Заклад у два поверхи було збудовано в 1960-х роках, розташований він на території колишнього панського маєтку. Нині в усіх шкільних кабінетах зроблений сучасний ремонт із заміною вікон та дверей, встановлені нові меблі, у користуванні вчителів — чотири мультимедійні дошки, обладнані кабінети фізики, хімії та інформатики. Приміщення опалюється завдяки енергоефективній котельні на твердому паливі. Хоча в селі є газ, громада навчилася рахувати гроші й економити. Територія довкола школи доглянута, освітлюється економними ліхтарями, викладені доріжки з кольорової тротуарної плитки й висаджені барвисті троянди. А ще кілька років тому цю школу хотіли закривати через відсутність внутрішніх вбиралень і малу кількість учнів. На той час їх було лише 29 дітей. Тепер — понад 70.
«Усе, що ми маємо в школі — від ремонту приміщення до оснащення, — власним коштом придбав депутат обласної ради, голова фермерського господарства «Роксана — К» Павло Каленич, який із золотою медаллю закінчив нашу школу. Саме йому ми завдячуємо її збереженню від закриття, — каже директорка Мельниківської ЗОШ Тетяна ЦЮПКА. — Коли 2011 року заклад хотіли закривати, я стукала у різні двері, ніхто не хотів допомогти. З матір’ю Павла Каленича мешкаємо по сусідству, розказала їй про біду, а вона каже: «Подзвони до мого Павла». Сумнівалася, бо ж він давно виїхав із села, але подзвонила. На мій подив, він погодився, хоч на той час у Мельниківцях свого бізнесу ще не мав».
Павло Каленич узяв шефство над школою. Після вбиралень почали капітально ремонтувати приміщення. Від цього дітей у школі не побільшало. Вона залишалася малокомплектною і з року в рік потрапляла до списку тих, які хотіли закривати. Реальна загроза над закладом нависла 2013-го. Тетяна Цюпка пригадує, як на 1 вересня до школи прийшли діти, а на подвір’я заїхав шкільний автобус із району, щоб забрати дітей. Зібралася громада, почали кричати на водія, щоб більше не приїздив. Але питання це не вирішувало — розпорядження з відділу освіту про закриття закладу вже лежало на столі у директора.
«Коли Павло Каленич дізнався про ситуацію, сказав, що паніка ні до чого, треба шукати дітей. «Де ж їх взяти?» — запитала його я, а він мені: «У мене є план». Це була ще та авантюра: за два дні він придбав у селі шість порожніх хат у нормальному житловому стані, заселив шість багатодітних родин, які погодилися на переїзд із різних районів області. На підйом кожній з них дав по два кабанчики, зерно для годівлі, а ще — по тисячі гривень на дитину. На 10 вересня ми мали у школі вже 45 учнів, а за рік до нас перейшли діти із Червоного. Зараз у школі навчається понад 70 дітей, — продовжує Тетяна Цюпка. — Внесок Павла Євгенійовича у розвиток освіти нашої громади нереально оцінити. Все, що ми маємо у школі, придбано за його кошти. Зараз шефство над школою взяло фермерське господарство «Роксана — К», яке створив Павло Каленич. Люди побачили, як він уболіває за рідне село, і самі запропонували йому господарювати на своїх землях. Можна сказати, що нам пощастило з меценатом».
Джерело: https://day.kyiv.ua/uk
