Щороку врожай соломи і стерні зернових культур в Україні становить 45–60 млн т, рослинних решток кукурудзи, соняшнику, ріпака та інших — 35–45 млн т. При цьому лише 30–45% соломи й інших рослинних решток застосовують на добриво (компости, пряме загортання у грунт), решту спалюють разом зі стернею, що є нераціональним і екологічно небезпечним. За спалювання соломи температура сягає 340…360°С, що призводить до повної загибелі мікрофлори, яка формує найродючіший, 0–5 см, шар грунту. Підраховано, що за спалювання 40–50 ц стерні і соломи з гектара втрачається до 20–25 кг азоту, 1500–1700 кг вуглецю, різко погіршуються водно-фізичні властивості грунтів, відновлення яких потребує років і супроводжується зниженням врожайності сільськогосподарських культур.
Застосування соломи зернових культур на добриво має свої особливості. Солома відзначається низьким вмістом азоту. За її заорювання у грунт без додаткового внесення азотних добрив уповільнюється мінералізація і трансформація соломи у гумусні сполуки, посилюються іммобілізаційні процеси, внаслідок чого вміст мінерального азоту в грунті зменшується, а умови азотного живлення рослин погіршуються. Тому на практиці за використання соломи на добриво вносять компенсаційну дозу азотних добрив із розрахунку 10 кг азоту на одну тонну соломи. Подрібнену і розкидану полем солому необхідно загорнути у грунт відразу після збирання врожаю пшениці озимої. Загортають солому дисковими лущильниками марки ЛДВ-4 на глибину 8–10 см, перед цим розкидачами марки РУМ, РД, SIPMA вносять азотні добрива. Найкраще вносити амонійну селітру. Ця форма азотних добрив мінімалізує газоподібні врати азоту із грунту і робить процес мінералізації соломи досить швидким.
При використанні соломи на добриво краще дотримуватись системи парового обробітку грунту. Солому доцільно подрібнювати до довжини 5–7 см. Що дрібніший розмір соломи, то швидше відбувається її мінералізація. Досягти цього можна в результаті правильного налаштування подрібнювачів. Неякісно подрібнена солома погано загортається у грунт, подовжується термін її мінералізації, внаслідок чого відбувається забивання робочих органів грунтообробних і посівних агрегатів.
Дослідженнями встановлено, що за 2,5–4 місяці розкладається до 46% соломи, за рік-півтора — до 80%. Украй важливо дотримуватись зазначених агротехнічних заходів на грунтах важкої текстури, де умови аерації гірші, а термін мінералізації соломи триваліший.
При врожайності зернових культур 3–4 т/га у грунт із соломою повертається азоту 10–15 кг/га, фосфору — 5–8, калію — 18–24 кг/га, а також значна кількість сірки, кальцію, магнію, мікроелементів — бору, міді, марганцю, молібдену, цинку, кобальту, яких у соломі накопичується більше, ніж у зерні.
Як стверджує академік В. Сайко, вартість одиниці NPK соломи зернових колосових майже втричі, а стебел кукурудзи і гички цукрових буряків — у шість-сім разів дешевше підстилкового гною.
Дослідження, проведені в умовах нестійкого та недостатнього зволоження зони Лісостепу, показують, що поєднане застосування соломи пшениці озимої і мінеральних добрив дає змогу отримати стабільну врожайність коренеплодів цукрових буряків на рівні 45–50 т/га, що, порівняно з внесенням мінеральних добрив, є вищим на 2–4 т/га. Альтернативна органо-мінеральна система удобрення підвищує цукристість коренеплодів на 0,2–0,3% і збільшує біологічний вихід цукру на 0,3–0,4 т/га. До того ж вона стабілізує вміст гумусу в чорноземних грунтах, зменшує винесення поживних речовин із грунту на 30–40% і не поступається за продуктивністю традиційній, на основі гною, органо-мінеральній системі удобрення.
Ефективним заходом є заорювання соломи на добриво в поєднанні з внесенням беспідстилкового гною. В умовах достатнього зволоження доцільно вносити солому разом із заорюванням на добриво зеленої маси поживних сидеральних культур. Пожнивна сидерація ефективна під цукрові буряки за показника гідротермічного коефіцієнта вище 1,5. За посушливіших умов (ГТК<1,5) сидеральні культури, які висівають після ранніх зернових (пшениці озимої), погано формують вегетативну масу і є недостатньо ефективними. У роки, коли у липні — серпні на фоні високих температур випадає мала кількість опадів, що стало закономірністю останніх років, насіння сидеральних культур, таких як гірчиця біла, може взагалі не прорости.
