За результатами досліджень, проведених в різних ґрунтово – кліматичних зонах України, кращими попередниками під пшеницю озиму є чорний та зайнятий пар. Отримання високих врожаїв зерна при розміщенні озимої пшениці після непарових попередників є можливим за умови достатнього забезпечення рослин водою впродовж вегетації. Вчені зазначають, що сучасні сорти пшениці озимої відзначаються високою інтенсивністю росту порівняно з раніше створеними і підвищеними вимогами до умов вирощування впродовж осіннього періоду вегетації.
Останнім часом у сільськогосподарському виробництві широко використовуються рідкі добрива, зокрема карбамідно – аміачна суміш (КАС), ефективність якої, на думку спеціалістів, обґрунтована, а також доведені її переваги порівняно з основними твердими азотними добривами. За рахунок застосування КАС можливо поліпшити забезпеченість рослин азотом.
Ряд науковців, які проводили дослідження з азотними добривами, вказують на високу ефективність поглинання рослинами пшениці озимої елементів живлення з відновленням весняної вегетації і до початку колосіння (2/3 всієї кількості азоту), але від фази колосіння до цвітіння накопичення сухої речовини послаблюється.
Метою наших досліджень було вивчення зернової продуктивності сучасних сортів озимої пшениці (Писанка, Скарбниця, Апогей Луганський) залежно від попередників та рівня мінерального живлення. Згідно зі схемою досліду підживлення озимини аміачною селітрою та КАС здійснювали у фазі кущення восени та навесні, а також по мерзлоталому ґрунту (МТГ). У фазі колосіння рослини обприскували розчином карбаміду та КАС.
Досліди проводились у ДГ „Дніпро” Інституту сільського господарства степової зони. Ґрунт дослідних ділянок представлений чорноземом звичайним малогумусним слабоеродованим. Вміст гумусу в орному шарі ґрунту становить 3,1 – 3,3%, загального азоту – 0,17 – 0,18%, рухомого фосфору – 125 – 144 мг/кг, обмінного калію – 69 – 118 мг/кг абсолютно сухого ґрунту (за Чириковим).
Після збирання попередників (гороху та соняшнику) пожнивні рештки якісно подрібнювали і частково загортали у ґрунт дисковими лущильниками або важкими дисковими боронами. Догляд за чорним паром включав культивації. На ділянках, де передбачалося фонове удобрення пшениці, під передпосівну культивацію вносили мінеральні добрива, доза яких по чорному пару становила N30P30K30, після гороху – N45P45K45, а соняшнику – N60P60K60. Перед сівбою насіння пшениці протруювалось препаратом вітавакс 200 ФФ у нормі 3 л/т насіння. Сівба проводилась в оптимальні строки, згідно рекомендаціями для цього регіону. Сіяли суцільним рядковим способом, глибина загортання насіння 5 см. Збирання проводили комбайном Sampo-500 (пряме комбайнування) за повної стиглості зерна. Технологія вирощування озимини, крім поставлених на вивчення елементів, була загальноприйнятою для північної частини Степу України.
Урожайність пшениці озимої є результатом росту і розвитку рослин впродовж онтогенезу, починаючи з появи сходів і закінчуючи повною стиглістю зерна. Її рівень залежить від реалізації адаптивного і продуктивного потенціалу сортів, який в свою чергу визначається прийомами технології вирощування та погодними умовами під час вегетації озимини.
Формування урожаю пшениці озимої – це результат комплексної взаємодії елементів продуктивності. Головними з них є кількість продуктивних стебел на одиниці площі, маса зерна з колосу, озерненість колосу та маса 1000 зернин. У наших дослідах з різними сортами пшениці озимої виявлено мінливість показників продуктивності під впливом погодних умов, попередників, рівня мінерального живлення.
Встановлено, що у дослідах найбільшою мірою урожайність зерна сортів пшениці озимої залежала від взаємодії елементів продуктивності, зокрема, густоти продуктивного стеблостою і продуктивності колосу. Дія кожного із зазначених елементів на врожайність окремо була менш вагомою.
Проведені дослідження переконливо свідчать про залежність кількості сформованого продуктивного стеблостою від умов вирощування сортів пшениці озимої. Слід зазначити, що підживлення посівів озимини азотним добривом КАС порівняно з аміачною селітрою сприяло формуванню більшої кількості продуктивних пагонів у рослин на одиниці площі.
Формування найбільшої кількості продуктивних стебел рослинами різних сортів озимини відмічали у варіантах досліду, де з осені вносили фонове добриво і навесні піджилювали посіви КАС у дозі N30 в фазі кущення. Так, при вирощуванні по чорному пару найвищі значення цього показника були у сорту Скарбниця (475 шт./м2), після гороху та соняшнику – у сорту Писанка (331 та 305 шт./м2 відповідно). У сорту Апогей Луганський кількість колосоносних стебел була найменшою і на вказаних ділянках становила 447, 302 та 276 шт./м2 відповідно.
Наближені значення показника встановлені також за внесення фонового добрива з підживленням КАС (N30) по МТГ.
У варіантах без внесення мінеральних добрив (контроль) кількість продуктивних стебел була найменша і залежно від сорту озимини по чорному пару коливалась у межах 418 – 442 шт./м2, після гороху – 265 – 289 шт./м2, а соняшнику – 231 – 261 шт./м2.
З наведених даних видно, що реакція сортів озимини на умови вирощування була різною. Сорт Писанка при розміщенні по непарових попередниках залежно від своїх біологічних особливостей формував більшу (261 – 331 шт./м2) кількість продуктивних стебел порівняно із сортами Скарбниця (239 – 312 шт./м2) та Апогей Луганський (231 – 303 шт./м2). Натомість, при вирощуванні по чорному пару вищою густотою продуктивного стеблостою відзначався сорт Скарбниця (442 – 475 шт./м2). У сортів Писанка та Апогей Луганський по паровому попереднику кількість колосоносних стебел становила 426 – 458 та 418 – 448 шт./м2 відповідно.
За результатами досліджень підживлення пшениці карбамідом та КАС у фазі колосіння жодним чином не впливало на кількість продуктивних пагонів.
Серед елементів продуктивності колосу чи не найбільш важливим показником є маса зерна з колосу. У наших дослідах його значення залежали від сортових особливостей рослин, попередників, азотних підживлень та впливу погодних умов протягом періоду проведення досліджень. Найбільші значення показник маса зерна з колосу мав у варіантах з внесенням фонового добрива і наступним підживленням посівів КАС (N30) у фазі кущення навесні. При вирощуванні по чорному пару сорту Скарбниця даний показник становив 1,54 г, а сортів Писанка та Апогей Луганський – 1,53 та 1,49 г відповідно. За сівби після гороху та соняшнику в даних сортів маса зерна становила відповідно 1,42; 1,44; 1,40 та 1,35; 1,36; 1,34 г.
При підживленні озимини аміачною селітрою у фазі весняного кущення маса зерна з колосу також була високою. Серед сортів найвищі значення цього показника були в сорту Скарбниця (1,50 г) при вирощуванні по чорному пару. У сорту Писанка маса була найвищою за вирощування його після гороху та соняшнику – 1,41 та 1,33 г відповідно.
Найменшу масу зерна з колосу відмічали в контрольному варіанті досліду без внесення мінеральних добрив. У середньому за роки досліджень, при вирощуванні пшениці озимої по чорному пару даний показник залежно від сорту варіював у межах 1,29 – 1,34 г, після гороху – 1,20 – 1,25 г і соняшнику – 1,14 – 1,16 г.
Серед досліджуваних сортів найменшою масою зерна з колосу відзначався сорт Апогей Луганський.
Урожайність сортів пшениці озимої за період проведення досліджень залежала від взаємодії багатьох факторів, зокрема, біологічних особливостей рослин, попередників, рівня мінерального живлення, погодних умов протягом вегетації.
Найбільш ефективне поглинання пшеницею азотних добрив спостерігається з відновленням весняної вегетації і продовжується до початку колосіння (2/3 всієї кількості азоту)
Найвищі показники врожайності в середньому за роки досліджень всі сорти забезпечили за передпосівного внесення мінеральних добрив з наступним підживленням КАС (N30) у фазі кущення навесні. За даного рівня живлення найвищу врожайність по чорному пару сформував сорт Скарбниця (7,30 т/га), після гороху та соняшнику – сорт Писанка, 4,76 та 4,15 т/га відповідно. Ефективність проведеного підживлення підтверджується наявністю 15,0% приросту врожайності по чорному пару, 15,9% – після гороху, а також 16,2% – після соняшнику порівняно з варіантами, де вносили тільки фонове добриво. За результатами досліджень встановлено, що підживлення рослин азотним добривом КАС в період кущення восени сприяло зростанню урожайності зерна по чорному пару на 0,12 – 0,15 т/га, після гороху та соняшнику – в межах 0,17 – 0,19 та 0,15 – 0,19 т/га відповідно, порівняно з ділянками без підживлення.
При внесенні аміачної селітри N30 по мерзлоталому ґрунту, порівняно з варіантом із застосуванням тільки фонового добрива, можна додатково по чорному пару отримати від 5,0 до 5,1% зерна. Після гороху зростання врожайності становило 5,1 – 5,4%, а соняшнику – 5,5 – 5,6%. При внесенні КАС приріст врожаю по вказаних попередниках був на рівні 10,0 – 10,3%; 10,5 – 10,7 та 10,8 – 11,0% відповідно.
У середньому за роки досліджень найвищий приріст врожаю зерна порівняно з контролем забезпечувало передпосівне внесення фонового мінерального добрива з наступним підживленням КАС (N30) у фазі кущення навесні. Так, по чорному пару залежно від сорту його показники становили 18,7 – 18,8%, після гороху – 23,7 – 24,4%, соняшнику – 26,7 – 28,4%.
Підживлення посівів у фазі колосіння карбамідом (N20) та КАС (N20) не призводило до підвищення урожайності сортів. Зернова продуктивність озимини на цих ділянках була на одному рівні з урожайністю пшениці озимої у варіантах з внесенням добрив тільки перед сівбою.
Таким чином, за результатами наших досліджень встановлено, що найвищий рівень урожайності забезпечує фонове внесення мінеральних добрив з наступним підживленням посівів КАС (N30) у фазі кущення навесні. За даного режиму живлення при вирощуванні по чорному пару найвищу врожайність забезпечив сорт Скарбниця (7,30 т/га). За розміщення пшениці озимої після гороху та соняшнику більш продуктивним виявився сорт Писанка – урожайність зерна становила 4,76 та 4,15 т/га відповідно.
