Багато фермерів, які обмежилися внесенням азоту з осені, у квітні-травні дивуються, чому пшениця у них жовта. Дивуватися нічого: більша частина внесеного з осені азоту була успішно вимита з верхнього шару грунту через погодні умови, що склалися з часу осіннього внесення азоту. Відповідно, врожай вони недобрали. А ті, хто вносив азот навесні, особливо якщо роздільно, мали набагато вищу врожайність. Відтак осіннє внесення азоту може заощадити кошти (бо тоді добрива дешевші), але економію треба розглядати, враховуючи втрати азоту за зиму, бо останні можуть звести нанівець усю економію.
Коли азот вноситься під зяблевий обробіток грунту, потенціал урожайності визначити неможливо. Бувають випадки, коли через надзвичайно сильну посуху восени пшениця не проростає. Тоді, хоча втрати азоту взимку в таких умовах дуже малі, внесений з осені азот став грішми, викинутими на вітер.
Більшість країн у світі використовують азот як інструмент управління сходами. Внесення азоту тільки з осені може принести проблеми. Якщо вологи було багато, внесення азоту з осені може спровокувати густі сходи, що принесе господареві великий урожай соломи, але не зерна.
В окремі сезони фермери, які вносять увесь обсяг азоту з осені, під час перезимівлі зазнають значно більших втрат, ніж ті, хто вносить азот навесні. Великі запаси азоту в грунті створюють прекрасні умови для його засвоєння і швидкого росту на ранніх стадіях розвитку. І якщо навіть озимина благополучно переживе зиму, то наслідками внесення всього азоту з осені можуть бути зростання забур’яненості та ураженості хворобами й шкідниками.
Внесення 22–28 кг/га д. р. азоту з осені може бути виправдано запізненням із сівбою або застосуванням «ноу-тілл». Внесення цієї кількості азоту в рядки може покращити стан рослин без підживлення бур’янів. Існує багато випадків, коли внесення азоту з осені врозкид призводило до зростання забур’яненості.
Немає кращого шляху підвищення врожайності і зниження затрат, ніж диференційоване внесення по різних полях і навіть по різних зонах одного поля. Ідеальна глибина взяття проб грунту для агрохімічного аналізу з полів, що обробляються за нульовою технологією, — 10–12 см. Їх треба поєднувати з аналізом зразків з глибини до 60 або 80 см (залежно від типу грунту і глибини проникнення коріння). Агрохімічний аналіз зразків тканин рослини — теж хороший інструмент визначення здоров’я рослини і її здатності засвоювати азот з грунту. Аналіз грунту також може виявити потенціал родючості та різноманітні проблеми (якщо робити аналіз ще й на рН та щільність).
Основні джерела азоту під час підживлень пшениці у США — карбамід та КАС.
При підживленні карбамідом аграрії можуть стикнутися з наступними проблемами:
Карбамід повільно переходить у нітрат. Це може бути проблемою для полів, засіяних із запізненням або полів з ослабленими рослинами, що потребують азоту на ранніх стадіях.
Якщо потрібне рівномірне внесення, то обирайте краще КАС. Якщо навіть обладнання для підживлення відкаліброване, все одно можлива нерівномірний розвиток сходів, через нерівномірне внесення, спричинене змінами густини добрив, рельєфу, вітру, тощо.
Не рекомендовано вносити карбамід після закінчення фази кущіння. Більш пізніше підживлення карбамідом може спричинити витоптування посівів технікою.
Випускаються різні форми: КАС-28, КАС-30 і КАС-32. Єдина різниця — вміст води. Через це за температур близько 0 не рекомендується застосовувати КАС-32 — краще КАС-28. Водночас і тут є певні проблеми, як і з карбамідом: можуть бути перебої з постачанням і труднощі зі зберіганням. Для великих площ потрібен порівняно складний і дорогий комплект техніки. Заправка баків потужної техніки вимагає використання насосів достатньої потужності і шлангів достатнього діаметру.
Часто сільгоспвиробники обирають азотне добриво, керуючись винятково ціною. Однак автор статті нагадує, що такий принцип вибору доцільний лише тоді, коли є впевненість, що добрива будуть внесені рівномірно і акуратно. Також він звертає увагу на необхідність урахування історії полів і того, яка техніка використовується для підживлення, без чого фермери часто недобирали врожай і отримували нерівномірне внесення.
Багато фермерів витрачають чимало часу на калібрування розкидачів міндобрив, однак все одно часто отримують нерівномірність внесення через зміну рельєфу, густини продукту, бокового вітру чи внесення іншого добрива в суміші з карбамідом.
Внесення потужними розкидачами в запізнілі терміни або виконання ними повторного підживлення може спричинити витоптування .Починаючи зі стадії змикання рослин слід застосовувати техніку для підживлення, розраховану на просапні культури.
Дуже важливо не «підпалити» пшеницю, як це часто буває .Це вимагає роздільного внесення гербіцидів і КАС, на що погоджуються не всі через недостатню продуктивність обприскувачів. Однак обприскування такою баковою сумішшю може затримати розвиток пшениці.
Настійно рекомендується використовувати порівняно широкі шини, бо на ранніх стадіях розвитку в полях часто буває настільки мокро, що обприскувачі з вузькими шинами для роботи на просапних культурах просто не можуть зайти в поле.
Деякі сільгоспвиробники віддають перевагу форсункам з трьома отворами перед такими, які зображено на фото 9 по причині нижчих (хоча й на небагато) витрат ЗЗР. Однак поля, на які рідкі добрива вносилися такими форсунками з трьома отворами, часто мають «смугастий» вигляд. Поки механізатор не налаштує стабільну висоту штанги над поверхнею поля, подібні форсунки створюватимуть пропуски і перекриття.
Штанга опустилася над горбиком на поверхні поля, через що між форсунками утворилися пропуски, які залишились без підживлення азотом. Якщо штанга знаходиться дещо зависоко, тож утворюються перекриття, і відповідні ділянки отримують подвійну дозу добрив, яка рослинам тільки шкодить. Подібні дрібниці можуть мати суттєвий вплив на рівномірність розвитку рослин на полі в кінці вегетації і на врожайність. Тож варто обирати форсунки з якнайвищими показниками рівномірності й акуратності внесення.
Азотне підживлення навесні: одноразове чи роздільне? Підживлення краще робити роздільно, ніж за один раз вносити увесь обсяг весняного підживлення. Але якщо технічні або людські ресурси обмежені, то краще вносити все за один раз.
Роздільне підживлення рекомендується для місцевостей з сухим кліматом, бо в посушливих умовах внесення норми азотних добрив, розрахованої на високий урожай, за один раз і врожайність знизить, і спричинить зайві витрати. Плануючи друге підживлення, слід керуватися станом здоров’я рослин і вологістю грунту.
Дослідження, яке порівнювало однакову норму азотних добрив, внесену за один раз і роздільно, за оптимальних термінів внесення, показало, що роздільне підживлення: підвищує врожайність в середньому на 2–3,4 ц/га; покращує ефективність засвоєння азоту (порівняно з одноразовим внесенням на ранніх стадіях за високої густоти стояння). Більша частина азоту має бути внесена в фазу змикання рослин або перед виходом у трубку, щоб прискорити дозрівання; знижує небезпеку вилягання, особливо на полях з високою врожайністю або на зрошенні; дає змогу уникнути або значно знижує розміри пошкодження весняними заморозками; допомагає управляти ризиками; дає змогу виправити будь-які проблеми, що виникли під час першого підживлення.
Якщо озимину навесні підживлюють двічі, то перше підживлення азотом виконують якомога раніше наступними дозами: за рідкого стеблостою (близько 300 стебел/м2) – 65-70 кг/га д. р.; за середньої густоти стеблостою (близько 400-500 стебел/м2) – 50 кг/га д. р.; за густого стеблостою (близько 700 стебел/м2) – близько 35 кг/га д. р.
При підрахунку стебел враховуються тільки ті, які мають щонайменше 2 листки. Під час другого підживлення наприкінці фази кущіння або в фазу змикання рослин вносять решту запланованої норми.
Якщо всю норму весняного підживлення вносять за один раз, то за рідкого стеблостою підживлення рекомендують проводити якомога раніше, за густого - наприкінці фази кущіння або в фазу змикання рослин, а за середньої густоти стеблостою настійно рекомендують розбити норму азоту на 2 підживлення.
Точне визначення обсягу потреби в підживленны азотом досить складне, адже потрібно враховувати і особливості поля, і зміну середньої врожайності по роках у минулому, і структуру та вологість грунту.
Орієнтовно разом з урожаєм кожен центнер пшениці виносить 4 кг д. р. азоту. Кількість наявного азоту слід визначати за агрохімічними аналізами грунту в шарі 75 см і окремо в шарі 15 см.
Кожен відсоток органічної речовини в грунті – це близько 17 кг/га д. р. азоту. Однак вологість, тип і температура грунту можуть суттєво впливати на доступність азоту в конкретний момент.
При розрахунку норми підживлення слід враховувати також удобрення під поточний урожай, зроблені до підживлень (наприклад, одночасно з сівбою). Також на баланс азоту впливають гній, внесений в останні 3-5 років, та покривні культури й сидерати, що вирощувалися протягом останніх 5 і навіть більше років.
Орані грунти містять більше мінералізованого азоту, і він починає вивільнятися раніше протягом сезону. На грунтах, де технологія нульового обробітку практикується недовго (менше 3 сезонів поспіль), значна частина азоту зв’язана пожнивними рештками попередніх урожаїв (особливо пшениці й кукурудзи) та відповідними біологічними процесами. Відтак подібні поля вимагають більше азоту, ніж ті, які обробляються за нульовою технологією вже довго (наприклад, 10 років) – за оцінками автора статті, приблизно на 25 кг/га д. р.
Також слід враховувати, що суттєвий вплив на баланс азоту можуть мати погодні фактори. Наприклад, на грунтах з порівняно крупним розміром часток сильні дощі можуть вимити азот з 75-сантиметрового шару вниз. А холодна весна може загальмувати мінералізацію азоту.
Розрахунки слід коригувати навіть залежно від кольору рослин. Наприклад, якщо пшениця яскраво-зелена, то норму підживлення можна сміливо зменшувати, навіть коли агрохімічний аналіз показує низький вміст азоту. З іншого боку, якщо озимина жовта, а розрахунки рекомендують всього 50 кг/га д. р. азоту, норму підживлення слід збільшити.
Бакова суміш гербіциду й КАС? Варто забути про подібні ідеї. Досліди показують, що це призводить до недобору принаймні 5-10% урожаю внаслідок «підгоряння» листя і накопиченого до моменту початку наливу колоса стресу. Більшість бур’янів можна побороти ще восени.
Так протягом двох сезонів вдалося зменшити затрати азотних добрив на третину і підвищити врожайність на 5%, а прибуток з гектара – на 10% порівняно з традиційною практикою фермерів. В перший сезон зниження витрат добрив і підвищення врожайності становили по 15%, а зростання прибутковості – 20%.+
При цьому вартість азотних добрив становила 13-16% вартості пшениці. Близько 40% затрат на азотні добрива припадали на добрива, що вносилися одночасно з сівбою, а решта 60% - на добрива, що вносилися в процесі вегетації.
