Згідно з традиційною для виробництва класичною схемою на фоні осіннього основного й допосівного внесення фосфорно-калійних добрив, азотне підживлення озимих культур за умов реального виробництва проводять принаймні двічі: перше — ранньовесняне, після виходу посівів із зимового спокою, і друге — на початку виходу рослин у трубку. Згідно з багаторічними обліковими даними, така схема азотного живлення за умов середнього та пізнього терміну відновлення вегетації є виправданою. З огляду на істотні зміни гідротермічних умов навесні, до першого ранньовесняного підживлення потрібно підходити диференційовано, з урахуванням дати відновлення вегетації, густоти, ефективності осіннього кущіння рослин і стану розвитку посівів.
Нами технологічно відпрацьовано диференційовану систему та її елементи весняного догляду за посівами озимих зернових культур, що широко впроваджувалися у виробничих умовах Західного Лісостепу України в Тернопільській, Хмельницькій і Львівській областях. На добре розкущених посівах озимої пшениці з рівномірно розвинутими пагонами в умовах відновлення вегетації в період з 28 лютого по 22 березня перше підживлення азотом небажане. Ефективніше перше підживлення навесні в дозі N30 кг д.р. на посівах озимих пізніх строків висівання, що вийшли із зимового спокою у фазі трьох-чотирьох листків і початку кущіння. Достатня вологозабезпеченість посівів у цей період, наявність позитивних температур, що не перевищують 10...12°С, якісний склад сонячних спектрів і додатково внесений азот (підживлення навесні) стимулюють ранньовесняне продуктивне кущіння.
Практичні спостереження показують: що довший саме цей період, то вища ефективність кущіння. За нашими спостереженнями, період ранньовесняного кущіння в сприятливі роки може сягати 30–46 днів.
Внесення азоту під час першого підживлення в умовах раннього відновлення вегетації на добре розкущених посівах викликає додаткове кущіння та формування підгонів, що в кінцевому результаті стає основною причиною нераціонального використання підгонами добрив і зниження врожайності на 3–4 ц/га, а в умовах вилягання посівів, через їхню надмірну густоту, призводить до стікання зерна на пні і зниження врожайності в межах 7–10 ц/га.
Можливе перше підживлення навесні посівів ранніх строків висівання з дещо заниженою густотою (200–250 росл./м) і збільшеною нормою азоту (30–60 кг/га д.р.). В умовах достатньої вологозабезпеченості грунту при прогнозуванні й вірогідності досить раннього відновлення вегетації на посівах у фазі трьох-чотирьох листків і початку кущіння у виробництві практикується внесення по тало-мерзлому грунту невисоких доз складних добрив з високим вмістом водорозчинних форм фосфору.( внесення добрив під озиму пшеницю). Цей агроприйом сприяє інтенсивнішому росту вторинної кореневої системи та ефективному кущінню. У цьому разі норму азотних добрив під озиму пшеницю у першому підживленні зменшують до 25 кг/га д.р.
За умов пізнього відновлення вегетації озимих (26 березня — 6 квітня) проводять перше азотне підживлення на всіх площах посіву озимої пшениці, незалежно від стану розвитку рослин. Щодо зменшення випадання рослин озимої пшениці у весняний період добре зарекомендувало себе коткування посівів гладкими котками на зниженій швидкості агрегату. Слід зазначити, що технологічні умови (з урахуванням фізіологічного стану рослин і стану дозрівання грунту) проведення цього агроприйому становлять три-чотири дні. Тому й потрібно технологічно контролювати момент настання оптимально сприятливих умов проведення (внесення добрив під озиму пшеницю) цього агрозаходу.
Осіння сівба таких посівів проводилась у виробничих умовах із незначним інтервалом між основною підготовкою грунту і власне висівом. Такий своєчасний агроприйом забезпечує достатнє осідання грунту після мінусових зимових температур, забезпечує контакт кореневої системи з грунтом, руйнує утворені грунтові щілини й кірку, зменшує випадання рослин і в цілому створює сприятливі стартові умови для активного відновлення і росту кореневої системи та весняного кущіння.(внесення добрив під озиму пшеницю) У польових дослідженнях цей агрозахід на 12–26% зменшував випадання рослин, характерне для Західного Лісостепу протягом березня-квітня. Використання його торік на посівах озимих пізнього строку висівання села Мирівка Кагарлицького району Київської області зменшило випадання рослин на 18–22%. У цьогорічних умовах цей агрозахід на посівах озимої пшениці буде досить актуальним.
Критичним періодом у розвитку озимої пшениці щодо вологи та елементів живлення, і особливо азотного, є четвертий етап органогенезу. Саме на цьому етапі відбувається диференціація сегментів конуса наростання на колоскові бугорки.
Вчасне внесення азотних добрив під озиму пшеницю за помірних температур створює умови для максимально ефективної диференціації бугорків, що й забезпечує надалі вищу озерненість колоса. Крім цього, азотне живлення забезпечує виживання і, відповідно, зменшує випадання в подальшому розвитку колосоносних синхронних пагонів другого-четвертого порядку. Саме на цьому етапі відбувається максимальна віддача від азотного живлення, що й реалізується у фактичній продуктивності: таке живлення забезпечує додаткове формування щонайменше одного-трьох повноцінних колосків та істотне підвищення озерненості колоса.
Внесення удобрення під озиму пшеницю азоту після проходження четвертого етапу органогенезу не забезпечить додаткового формування колоскових бугорків. Початок цього етапу збігається з морфологічним потовщенням головного пагона в діаметрі до 2 мм на відстані 1,5–2 см від поверхні грунту. Сформований і візуально помітний стебловий вузол на відстані 3–5 см від поверхні грунту збігається з кінцем четвертого — початком п’ятого етапу органогенезу, що у виробничих умовах часто помилково вважається початком терміну другого підживлення, тобто після проходження критичного періоду у живленні рослин культури.
Доза внесення добрива під озиму пшеницю азоту на цьому етапі становить не менш як 40–50% від загальної кількості. З метою недопущення за сприятливих умов і провокаційних процесів додаткового кущіння і формування непродуктивного пагона, що зазвичай призводить до зниження продуктивності посівів, строки другого підживлення регламентують залежно від агрофону та добрив, внесених при першому підживленні. На низьких агрофонах таке підживлення під озиму пшеницю розпочинають у перші дні діагностично встановленого терміну, середніх — на 4–6-й день і високих — на 8–10-й день четвертого етапу органогенезу.
Визначаючи термін підживлення озимої пшениці, слід також враховувати, що амонійна форма мінерального азоту при позакореневому підживленні в умовах позитивних температур (5 °С) на третю добу вступає у взаємодію з вуглеводним комплексом рослини. У наших дослідженнях при підживленні озимої пшениці аміачною селітрою (N40 кг/га д. р.) на фоні фосфорно-калійного живлення на початку четвертого етапу по стерньовому попереднику озима пшениця сорту Миронівська 61 забезпечила прибавку 6,8 ц/га і на п’ятому етап — 4,9 ц/га, по зайнятому пару приріст становила, відповідно, 5,9 і 4,3 ц/га.
З метою запобігання втратам амонійної форми азоту — аміачної селітри — за наявності вітру й зниження атмосферної вологості та недостатньо високого травостою раціональніше проводити підживлення вранці і ввечері. Якщо існує дилема щодо вибору терміну третього підживлення, то в умовах достатньої вологозабезпеченості, за наявності посівів озимої пшениці сильних сортів у Західному Лісостепу для підвищення озерненості колоса і продуктивності посівів цей агроприйом слід проводити на п’ятому етапі. Приріст урожайності зерна озимої пшениці на цьому етапі становить 60–70% від приросту на четвертому етапі.
Диференційований підхід у системі весняного догляду за посівами озимої пшениці забезпечив стабільний щорічний приріст урожайності за раціонального використання основних технологічних засобів на посівах озимої пшениці філії “Тернопіль” ЗАТ “Комплекс Агромарс”. Впровадження в технології елементів диференційованого підходу до догляду за посівами пшениці сорту Веселка з періоду весняного відновлення вегетації у фазі трьох-чотирьох листків забезпечило рівень урожайності 44,8 ц/га у філії “Кагарлик” ЗАТ “Комплекс Агромарс” без проведення ремонту посівів. На супіщаних грунтах виробничого підрозділу “Гаврилівка” Вишгородського району Київської області в результаті впровадження диференційованого підходу в технології догляду за посівами озимої пшениці отримано прибавку врожаю зерна: 8,5 ц/га — озимого жита і 9,2 ц/га — озимої пшениці.
У весняному догляді за посівами озимих зернових культур надзвичайно відповідальним етапом є дотримання технології внесення засобів захисту рослин.
За настання оптимального температурного режиму такі гербіциди жорсткої дії на пшеницю, як Діален, Діален Супер, амінна сіль 2,4-Д, вносять для боротьби із забур’яненістю в першій і третій частинах четвертого етапу органогенезу. Період жорсткої дії зазначених гербіцидів на пшеницю становить сім діб. Тому зміщення їх внесення під озиму пшеницю на пізніший термін (кінець четвертого — п’ятий етап) або запізнення негативно впливатимуть саме на формування конуса наростання в ембріональній фазі, а також покривних органів, квіток, тичинок, що й призводитиме до часткової стерильності пилку, формування дрібного зерна, часткової череззерниці, ускладнюватиме вихід колосу з покривного листка і знижуватиме врожайність до 3–4 ц/га.
У пізніші фази раціонально застосовувати гербіциди: Пріму (до середини п’ятого етапу), Гроділ, Гроділ Ультра, Гранстар. Залежно від інфекційного фону, в баковій суміші з гербіцидами застосовують і фунгіциди. У сучасних агроценозах озимих культур у боротьбі з хворобами добре зарекомендували себе такі фунгіциди, як Рекс Т, Тілт, Фолікур БТ, Імпакт. На посівах з густотою 600–700 стебел/м2 на високих агрофонах із вірогідністю високої врожайності (50–70 ц/га) в третьому і на початку четвертого етапу для запобігання виляганню застосовують ретардант Хлормекватхлорид із нормою витрати 1,5–2 л/га. Не можна зміщувати його внесення на середину та кінець четвертого етапу через жорстку дію на культуру, що триває 14 днів, та інтоксикуючу дію на конус росту на п’ятому етапі. Можливе сумісне внесення ретарданту — як із гербіцидами, так і з фунгіцидами, при цьому його дозу зменшують на 10–15%, хоча на практиці не рекомендується застосовувати трикомпонентні суміші засобів захисту через зниження ефективності дії кожного з трьох інгредієнтів.
