Ця культура відіграє позитивну роль не тільки у зростанні продуктивності тваринництва і поліпшенні його економічного стану, а й у підвищенні ефективності зернового господарства в цілому.
Так, зерно ячменю містить достатню кількість білка та безазотистих екстрактивних речовин. У зростанні виробництва зерна зацікавлена і харчова промисловість. Зокрема, із зерна ячменю виробляють різні крупи і борошно. У невеликій кількості ячмінне борошно використовують як домішку при випіканні хліба.
В умовах суттєвих змін клімату посівні площі ячменю озимого швидко зростають у зв’язку з його біологічними особливостями. Він добре використовує запаси вологи, що накопичились впродовж осінньо-зимового періоду, за сприятливих умов перезимівлі формує добрий врожай – майже на рівні пшениці озимої і значно перевищує за зерновою продуктивністю ячмінь ярий .
Проте основним фактором, що стримує реалізацію потенційних можливостей ячменю озимого, є низькі запаси вологи на час проведення сівби та недостатня морозостійкість рослин. Досить часто виробники сіють ячмінь озимий після гірших попередників порівняно з пшеницею озимою – в пізні або навіть у надто пізні строки. Як результат, рослини ячменю озимого входять в зиму з незначними запасами пластичних речовин, не розкущені, до того ж посіви культури бувають зрідженими, що в цілому призводить до низької їх морозостійкості та продуктивності.
Після сої як попередника можна швидко та якісно підготувати ґрунт до висіву насіння ячменю. При дозріванні рослини сої скидають листя, яке до збирання врожаю зерна повністю перегниває, а стебла добре подрібнюються і рівномірно розподіляються по полю при збиранні посівів сучасними комбайнами. Ранньостиглі сорти сої рано звільняють поле, і за правильного обробітку ґрунту вдається накопичити необхідні запаси вологи в ньому та суттєво зменшити забур’яненість. Для сівби ячменю озимого придатні площі, де сою встигли зібрати до першої декади вересня і підготувати ґрунт до третьої декади цього ж місяця.
В короткоротаційній сівозміні за правильної підготовки ґрунту та створення сприятливих умов живлення для рослин ячменю озимого розміщувати цю культуру краще після сої. Підготовку ґрунту під ячмінь озимий необхідно проводити зразу ж після збирання сої відповідно до існуючих рекомендацій.
Дослідження з вивчення впливу сої як попередника та системи удобрення під ячмінь озимий і ярий проводились в короткоротаційних сівозмінах на Ерастівській дослідній станції в 2011–2014 рр.
Ґрунти дослідних ділянок – чорноземи звичайні малогумусні важкосуглинкові на лесі. Вміст гумусу в орному шарі 4,0%, валового азоту – 0,23–0,26, фосфору – 0,11–0,12 і калію – 2,0–2,5%. Реакція ґрунтового розчину близька до нейтральної, рН водяної витяжки – 6,5–7,0.
На дослідних ділянках висівали сорти: сої – Аннушка, ячменю озимого – Основа. Норма висіву ячменю – 5,0 млн схожих насінин/га. Глибина загортання насіння – 5–6 см.
В сучасних умовах при високій вартості мінеральних добрив застосовувати їх потрібно раціонально, залежно від наявності поживних елементів у ґрунті та попередників. Вивчення системи удобрення проводили за схемою:
контроль – без внесення добрив;
внесення підвищених доз добрив на запланований урожай відповідно до діагностики ґрунту – N60Р50К30;
рекомендовані дози добрив для ячменю озимого – N60P30K30.
Фосфорно-калійні добрива вносили восени перед сівбою шляхом загортання їх в ґрунт важкими дисковими боронами. Навесні посіви підживлювали азотними добривами в дозі N30 відповідно до рекомендацій.
Одним із важливих чинників впливу на підвищення продуктивності рослин озимих культур є внесення мінеральних добрив. Оскільки ячмінь вимогливий до основних елементів живлення, то добре реагує на їх внесення. Особ¬ливо чутливі рослини ячменю до азотних добрив, що зумовлено їх здатністю інтенсивно нарощувати вегетативну масу та незначним періодом засвоєння поживних речовин.
При вирощуванні в три- та чотирипільній сівозмінах після сої озимого ячменю замість ярого отримано значно кращі показники економічної ефективності
Щоб застосування добрив було раціональним, необхідно враховувати азотфіксуючу здатність сої, яка після себе залишає під наступні культури досить значні запаси азоту, але вони надходять не восени, а переважно навесні, в період вегетації озимої культури (розкладання пожнивних решток сої потребує певного часу). За посушливих умов в другій половині літа процеси нітрифікації проходять надто повільно або повністю затухають. Якщо такі умови складаються до початку сівби, то потреба в азоті зростатиме, особ¬ливо, коли на поверхні ґрунту є пожнивні рештки, тому необхідно обов’язково враховувати обсяги залишків при внесенні добрив і проведенні сівби. Азотні добрива краще вносити вроздріб навесні у вигляді підживлення в дозі N30 кг діючої речовини.
Для об’єктивної оцінки впливу сої як попередника та системи живлення на продуктивність рослин ячменю озимого наводимо результати досліджень, отримані в короткоротаційних сівозмінах з різним рівнем насичення соєю.
Як свідчать дані таблиці та математичні розрахунки, на конт¬рольних ділянках без внесення добрив вплив сої як попередника відмічався при насиченні нею чотирипільної сівозміни до 50%, при цьому урожайність ячменю озимого зростала на 0,11 т/га.
В трипільній сівозміні (соя – озимий ячмінь – кукурудза), де соя займала в структурі посівів 33,3%, при внесенні рекомендованих доз мінеральних добрив зернова продуктивність ячменю озимого зростала на 0,52 т/га, а при використанні добрив згідно з діагностикою ґрунту (підвищених доз добрив) було отримано приріст врожаю на 0,75 т/га порівняно з контрольними ділянками без внесення добрив.
При насиченні чотирипільної сівозміни соєю до 50% (соя – озимий ячмінь – соя – кукурудза) на ділянках за рекомендованих доз внесення мінеральних добрив зафіксовано приріст врожаю ячменю озимого на 0,67 т/га, а відповідно до діагностики ґрунту за підвищених доз добрив на запланований врожай – на 0,97 т/га (табл.).
Економічна оцінка отриманих результатів досліду при вирощуванні ячменю озимого після сої в сівозмінах короткої ротації проведена відповідно до існуючих методичних рекомендацій, розроблених в Iнституті сільського господарства степової зони та ННЦ «Iнститут аграрної економіки». Основними критеріями економічної ефективності слугували: виробничі витрати, собівартість одиниці продукції та прибуток. Концентрованим виразом усіх цих факторів є рівень окупності або рентабельності, який становить собою відношення прибутку до собівартості. Виробничі витрати обчислювали на основі технологічних карток вирощування ячменю озимого після сої. Розрахунки проводили за нормативами та розцінками, які діють у господарствах степової зони станом на початок поточного року. Вартість вирощеної зернової продукції визначали за ринковими цінами. Чистий прибуток розраховано як різницю між вартістю врожаю та виробничими витратами.
При вирощуванні в три- та чотирипільній сівозмінах після сої ячменю озимого замість ярого отримано значно кращі показники економічної ефективності. Зокрема, як свідчить аналіз економічних показників вирощування ячменю озимого після сої в короткоротаційних сівозмінах, суттєвий вплив мали такі чинники, як система удобрення та насичення соєю сівозміни. Останнє підтверджують результати, наведені в таблиці.
Аналіз показників економічної ефективності в сівозмінах дає підстави констатувати, що зростання урожайності є необхідною умовою як для зниження собівартості одиниці продукції, так і, водночас, для зростання умовного чистого прибутку з розрахунку на гектар площі.
Зокрема, як свідчать розрахунки, найвищі показники ефективності при вирощуванні ячменю озимого після сої характерні для варіантів на фоні рекомендованих доз добрив (N60P30K30) при внесенні перед сівбою восени фосфорно-калійних добрив та підживленні азотними добривами навесні. Тут в результаті випереджаючих темпів зростання врожайності проти темпів збільшення виробничих затрат в розрахунку на 1 га відбулося зниження собівартості зерна і, як наслідок, зростання прибутковості кожного гектара землі. При цьому найменші значення собівартості були за рекомендованих доз внесення добрив в чотирипільній сівозміні, де соя займала в структурі 50% (1007 грн), навіть порівняно з контрольними ділянками без внесення добрив (1044 грн). У трипільній сівозміні з насиченням соєю до 33,3% за рекомендованих доз внесення добрив цей показник був дещо більшим і становив 1070 грн, а без них – 1074 грн.
Аналогічна закономірність відмічалась і в рентабельності вирощеної продукції. Найвищий показник рентабельності (98,5%) був у чотирипільній сівозміні за рекомендованої дози внесення добрив, а без добрив його значення дорівнювало 91,5%. Рентабельність в трипільній сівозміні, при насиченні соєю до 33,3%, на ділянках із внесенням підвищених доз мінеральних добрив відповідно до діагностики ґрунту на запланований врожай була найнижчою і становила 68,8%, а при дотриманні рекомендованих доз мінеральних добрив – підвищувалась до 86,9% і без їх внесення становила 86,2%. Тобто перевищення витрат відбулося за рахунок внесення більших доз мінеральних добрив, які досить дорогі. Вплив сої як попередника та насичення нею сівоміни до 50%, дотримання рекомендованих доз внесення добрив в цілому зумовили зростання зернової продуктивності ячменю озимого і суттєве зниження собівартості вирощеного урожаю, як наслідок – підвищення рентабельності. Збільшення дози добрив відповідно до діагностики ґрунту не повністю компенсувалось вартістю зернової продуктивності рослин ячменю озимого.
Таким чином, результати комплексних досліджень та економічні розрахунки доводять, що в умовах Степу України за сприятливих погодних умов (зволоження восени) після сої доцільно вирощувати високопродуктивні сорти ячменю озимого замість ярого і вносити рекомендовані дози добрив.
