Річ у тому, що гній «виробляється» щодня, а використовується сезонно – здебільшого навесні й восени. Впродовж 5–6 місяців зберігання під впливом мікроорганізмів у ньому відбуваються складні біохімічні процеси розкладу органічних речовин, внаслідок чого утворюються нестійкі азотні сполуки, які потім перетворюються на газоподібний аміак, вуглекислий газ і воду. Випаровування аміаку і є причиною того, що із гною за час його зберігання втрачається понад 50% азоту. Проте цим втрати не обмежуються. Якщо розкиданий по полю гній одразу ж не приорати, то через 4 години з нього вийде 55,3% аміачного азоту, а через 48 годин – 77,8%! Відповідно зменшиться й ефективність внесеного добрива.
У 1990 році було підраховано, що економічні втрати від недовикористання поживних ресурсів гною дорівнювали вартості запланованого на той рік випуску мінеральних добрив. Складається парадоксальна ситуація: господарства витрачають величезні кошти на закупівлю мінеральних добрив, тоді як тонни наявного в них удобрення викидаються на вітер!
Уникнути таких втрат можна шляхом хімічної фіксації азоту, для чого по розкиданому гною відразу розсівають фосфоритне борошно (з розрахунку 40–60 кг на 1 т гною) або додають його в кількості 4–6% при укладенні гною до гноєсховища. Крім того, за безприв’язного утримання худоби фосфоритне борошно можна змішувати із гноєм, розсипаючи його перед внесенням торф’яної або солом’яної підстилки, з розрахунку 1–1,5 кг на одну корову на добу.
При змішуванні фосфоритного борошна із гноєм внаслідок функціонування мікроорганізмів та під дією СО2 та органічних кислот фосфор фосфоритного борошна перетворюється у доступну для рослин форму одночасно зі зв’язуванням аміаку. В підсумку це дає низку переваг:
зберігається азотна цінність гною;
фосфоритне борошно вноситься на поля якісно і без втрат;
у гної утворюється цінна сполука – фосфорнокислий амоній;
не виділяється отруйний аміак.
Крім того, завдяки збереженому азоту, а також фосфору, сірці, кальцію, магнію та бору, внесеним із фосфоритним борошном, у гної зростає вміст поживних елементів, що значно підвищує його ефективність як добрива. За такої технології гній достатньо вносити по 20–25 т/га, а не до 40 тонн, як це рекомендується зазвичай.
Результати численних дослідів, під час яких впродовж багатьох років вивчалась ефективність застосування фосфоритного борошна і гною у рослинництві в різних ґрунтово-кліматичних зонах (у різних дозах і сполученнях, під різні сільгоспкультури), дали можливість зробити такі висновки:
спільне внесення середніх доз гною (18–20 т/га) із фосфоритним борошном є раціональним заходом, оскільки прибавки врожаю, як правило, вищі, аніж прибавки врожаю від кожного добрива окремо, а у низці випадків навіть вищі суми прибавок;
дія фосфоритного борошна і гною у другій ротації сівообігу покращується (як при їх спільному застосуванні, так і окремо);
більш висока ефективність компостування фосфоритного борошна із гноєм порівняно зі звичайним змішуванням обох добрив перед їх внесенням у ґрунт має більший прояв у дослідах з ярими культурами, коли добриво вносилося навесні.
Отже, з розрахунку на одну корову, яка виробляє 15 тонн гною на рік, потреба у фосфоритному борошні становить 600–900 кг. При цьому ми додатково отримуємо 60 кг азоту (збережених від випаровування) і до 220 кг фосфору в доступній для рослин формі, витративши на це всього лише до 3000 грн!
За основу взято фосфоритне борошно з хімічним складом: Р – 24%, Са – 40%, S – 2%, Mg+В+Zn+Мо+Mn – до 4%
