Хвощ польовий в Україні доволі відома рослина передусім своїми лікувальними властивостями, адже пагони містять кремнієву кислоту, алкалоїди, флавоноїди, сапоніни, каротин, аскорбінову кислоту. Вона широко застосовується у народній медицині з давніх часів для лікування великої кількості захворювань людини. Однак такі хвалебні оди про нього не мають жодного значення, якщо він з’являється на сільськогосподарських угіддях. Навпаки, хвощ польовий як злісний бур’ян завдає значної шкоди посівам та додає багато клопотів аграріям. Тож сьогодні ми спробували розібратися, що це за рослина, і як з нею боротися в сучасних умовах.
Сосонка, мітелка, кінський хвіст, котячий хвіст, олов’яна трава, швабра-трава це все народні назви та синоніми бур’яну про який далі ви можете дізнатися більше.
Хвощ польовий (Equisetum arvense L.) — це багаторічна трав’яниста рослина родини хвощових 15-40 см заввишки з бурувато-чорним, розгалуженим кореневищем, у вузлах якого утворюються кулясті бульбочки.
Стебла у хвоща бувають двох типів: спороносні й безплідні. Спороносні пагони рожево-бурі, соковиті, нерозгалужені, членисті, листки розміщені кільцями, зростаються між собою, утворюючи дзвоникоподібно потовщені піхви, що мають 8–10 чорно-бурих зубців. Спороносні пагони з’являються рано навесні і несуть на верхівках яйцеподібно циліндричні колоски зі спорофілами, у спорангіях яких утворюються спори. Після дозрівання спор спороносні пагони відмирають, і рослина розвиває безплідні зелені пагони (7-50 см заввишки). Безплідні пагони прості або розгалужені, з 6-12 ребрами і косо до гори спрямованими багатогранними гілочками. Верхівки стебел без гілочок. Піхви вузько дзвоникуваті, знизу ясно зелені, зверху з темно-бурими трикутноланцетними зубцями і білою облямівкою на них.
Коренева система розвивається у вигляді почленованого кореневища, що проникає у ґрунт наглибину 30-100 см. Основна маса кореневищ знаходиться на глибині 30–60 см. На їх вузлах утворюються невеликі бульби, що містять запаси поживних речовин. Спорангії (5–10) розміщені на нижньому боці щитковидних споролистків (спорофілів), зібраних у колоски на кінцях стебел спорофіта.
Вегетаційні підземні стебла — кореневища — добре зимують, з них рано з’являються плодоносні пагони зі спорангіями. Спори достигають у березні-травні, після чого плодоносні стебла відмирають. Спори проростають, утворюють паростки, на яких з'являються статеві органи. Під час запліднення жіночої клітини виникає зигота, з якої розвиваються літні спорофітні рослини із зачатками кореневища. Вегетативне розмноження відбувається завдяки утворенню пагонів із кореневищ, що триває до пізньої осені. Відрізки кореневищ завдовжки 1 см здатні давати пагони. Останні можуть з’являтися з глибини не більше 50 см.
В Україні рослину можна зустріти практично всюди: у Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Сумській, Чернігівській, Вінницькій, Львівській, Тернопільській, Харківській, Хмельницькій,Черкаській і Закарпатській областях. У степових районах хвощ трапляється лише в долинах рік, у ярах і балках.
Аграріям хвощ польовий відомий уже давно, але був період у розвитку сільськогосподарської галузі, коли на нього не звертали особливої уваги. А все тому, що на українських полях активно поширювалися інші злісні бур’яни: підмаренник, берізка польова, осот. Включаючи низьку агротехнічну культуру вирощування продукції рослинництва протягом тривалого часу (особливо в період 90-х років), значне закислення ґрунтів, бездумний перехід до його мінімального обробітку, проблема масового поширення хвоща набула нових масштабів. Його присутність та активний розвиток на полі, особливо у великих кількостях, на ранніх стадіях вегетації культурних рослин (пшениця, ячмінь, кукурудза, соняшник) порушує вільний потік повітря у міжряддях, затримує потрапляння сонячної енергії до нижньої частини рослин, забирає у рослин вологу та поживні речовини з ґрунту. А це впливає на зниження урожайності. Крім того, негативний вплив бур’яну підсилюється особливістю біологічних властивостей. Так, його корінь досягає метра у глибину, а подрібнені рештки зеленої маси мають здатність і надалі проростати. Існує також хибна думка, що хвощ росте тільки на кислих ґрунтах. Однак цей бур’ян поширений повсюдно. Віддає перевагу перезволоженим, різним за щільністю ґрунтам. Він засмічує усі культури, луки, пасовища, укоси зрошувальних каналів і водоймищ. Має високу конкурентну здатність відносно культурних рослин та інших бур’янів. Економічний поріг шкодочинності не перевищує 2-5 шт./м². Потрапляючи до корму тварин, може викликати параліч дихального центру.
Як правило, хвощ польовий інтенсивно росте на полях з кислими ґрунтами та достатнім рівнем зволоженості. Тому від цього залежатиме вибір способів боротьби з бур’яном.
За висновками фахівців до них можна віднести такі групи: агротехнічні; агрохімічні.
Серед агротехнічних заходів, які можуть допомогти у боротьбі з польовим хвощем, слід виділити вапнування ґрунту для зниження рівня його кислотності. З цією метою у ґрунт вносять вапняні матеріали (вапно, доломітове борошно, дефекат). При цьому дуже важливе дозування, ґрунт має залишатися слабокислим або нейтральним за рівнем рН. Вапнування варто проводити не частіше, ніж один раз у 5-6 років.
Іншим дієвим способом боротьби з бур’яном є механічний обробіток ґрунту. Оскільки хвощ польовий розмножується вегетативно і спорами, агротехнічні заходи необхідно проводити так, щоб не встигали визрівати спори, тобто кожні 10-12 днів (а у разі теплої погоди цей період скорочується до 5-6 днів). Такі заходи призведуть до того, що корінь почне поступово всихати. Але недоліком цього способу є обмеженість його застосування лише у міжряддях на просапних культурах, і у терміни, що є оптимальними в період вегетації культур.
Важливим при цьому є питання періодичного застосування у господарствах глибокої оранки як традиційного способу обробітку ґрунту. Такий елемент агротехнології дозволяє не лише покращити структуру і стан ґрунту, а й більш ефективно боротися з кореневою системою бур’яну. Ефективною також є обробіток чистих парів культиватора, мине менше чотирьох разів, як тільки з’являються бур’яни.
Серед заходів протидії не варто забувати про оптимальну сівозміну та використання сидератних посівів. Зокрема, восени, відразу після збирання врожаю, можна висівати трав’яні чи технічні культури, які пригнічують і затінюють бур’яни. До них належать олійна редька, озимий ріпак, гірчиця біла тощо. Їх сіють набагато густіше, ніж зазвичай, що теж дає свій результат. Крім цього, такий спосіб принесе чималу користь у контексті внесення у землю органічних поживних решток.
Загалом напрошується висновок про необхідність виконання цілого комплексу заходів для ефективної боротьби з польовим хвощем: від підбору оптимальної сівозміни до високої культури обробітку ґрунту. Однак всі ці рекомендації необхідно поєднувати з агрохімічними методами.
