«З 1 січня втрачають чинність усі державні стандарти, що не відповідають ISO, зокрема, й стандарти на пшеницю», — повідомив директор асоціації «Борошномели України» Родіон Рибчинський. Як уточнив зав. лабораторії методів збереження та стандартизації зерна Інституту зернових культур НААН України Микола Кирпа, згідно з постановою Кабміну, має бути скасовано 56 стандартів.
Незаангажовані фахівці вказують на те, що перегляд стандартів на пшеницю необхідний навіть без урахування зобов’язань, узятих на себе Україною в Угоді про асоціацію з ЄС. Причому необхідний не просто перегляд, а підвищення якісних показників. Адже за останні 20 років стандарти на пшеницю змінювалися 4 рази: в 1998, 2004, 2009 і 2010 роках. І щоразу — в бік зниження якісних показників. Було 5 класів — додали ще один, 6-й. Тобто, якщо колись пшениця нижче 5-го класу була некондиційною, то тепер більша її частина вписується в вимоги 6 класу.
Галузь пристосовувалася до відсутності у аграріїв коштів на ЗЗР і добрива (за винятком аміачної селітри), до глобального потепління, яке на Півдні позбавило сенсу інвестиції в інтенсивні технології вирощування, до сортів, які мали вищий потенціал урожайності на шкоду якості.
І пристосувалася – як натякають фахівці, далі нікуди. Наприклад, у 1970 р. частка сильних сортів у посівній площі пшениці перевищувала 97%. Зараз на 1 і 2 клас припадає всього 15% урожаю пшениці, зокрема, на 1 клас — 0,17%. В результаті українська пшениця на європейському ринку займає низької, в кращому разі – середньої якості, і відповідної ціни. А як могло бути інакше, якщо в європейських країнах допускається частка зернової домішки (простіше кажучи, зерна інших культур) у пшениці не більше 2%, а у нас на сьогодні навіть для 1 класу допускається 5%. Через це левова частка нашого експорту йде не до Європи, а до менш розбірливих країн Північної Африки чи Азії. Та й там інколи покупці виставляють такі вимоги по якості (зокрема, по вмісту білку чи протеїну), в які українська пшениця не вписується.
І коли заводять мову про експорт продукції з доданою вартістю, наприклад, про експорт борошна і макаронних виробів замість пшениці, знову все впирається в якість. Наприклад, стандарти на борошно вироблялися з огляду в першу чергу на те, щоб хлібозаводи в умовах державного контролю за цінами на найпопулярніші сорти хліба не змушені були працювати в збиток. Тож на зовнішні ринки вдається вийти лише тим борошномельним підприємствам, які враховують вимоги до показників якості відповідних ринків. Тому Родіон Рибчинський наголошує: «Нові стандарти спрямовані в першу чергу на якість продукції».
Логічно виникає запитання: що ж натомість? Настільки ж логічна відповідь — запровадити європейські стандарти, раз ми й Угоду про асоціацію підписали — в даному випадку неправильна. Хоча б тому, що «європейських стандартів» на пшеницю немає: у кожної країни вони свої, хоч у деяких країнах і схожі між собою.
Щоправда, є міжнародні стандарти — серій ISO та EN. І їх банальний переклад з англійської теж міг би бути виходом. Але, як вважає Микола Кирпа, — не для нас. Адже жодна з країн-великих виробників пшениці поруч з міжнародними стандартами має й національні. Тому що міжнародні стандарти (серій ISO та EN) розділяють зерно не за якістю, а за призначенням: хлібопекарське, кондитерське, на біоетанол і т. і. Національні ж стандарти ділять зерно на класи за якістю.
Саме цей поділ на класи — одна з причин розбіжностей між учасниками ринку. Так, зернотрейдери виступають за те, щоб ліквідувати поділ на класи взагалі, поділяючи пшеницю лише на продовольчу й непродовольчу, а також на м’яку і тверду — за прикладом стандартів ISO.
Безумовно, тим, хто займається зберіганням і транспортуванням зерна, так набагато зручніше: не потрібно розділяти окремо різні класи, формувати окремо різні партії. Разом з тим фахівці побоюються, що в такому випадку закупівельні ціни вони встановлять мінімально можливі: на продовольчу пшеницю — як на пшеницю 3 класу, на фуражну — як на пшеницю 6 кл. А це не стимулюватиме виробників до забезпечення високої якості пшениці.
Як вважає Микола Кирпа, Україна має зберегти поділ на класи хоча б тому, що вона має різні кліматичні зони, де різна якість пшениці, різне поширення клопа-черепашки, тощо. «В степовій зоні пшениця містить більше білка, має кращі показники по клейковині, в лісостеповій — кращі показники натури, маси 1000 зерен», — відзначає фахівець.
Тим більше, що в європейських країнах прийнятий поділ на класи за якістю. Наприклад, у Німеччині таких класів 4: Е («екстра»), А, В і С. У низці інших європейських країн теж виділяють 4 класи пшениці. У США виділяється 5 класів пшениці, а в Канаді взагалі 30 (в межах кожного класу враховуються ще й сортові відмінності).
В Україні зараз більшість фахівців схиляються до поділу зерна на 4 класи: залишивши нинішні перший-третій класи, всю непродовольчу пшеницю об’єднати в 4-й клас, а ту, яка не відповідатиме вимогам жодного з класів, визнати нестандартною.
Стандарти напевне будуть до врожаю-2019. Окрім нового принципу поділу пшениці на класи готуються зміни стандартів ще за кількома параметрами. Наприклад, асоціація «Борошномели України» ініціює підвищення показників натури, скловидності, клейковини, а на пшеницю 3 кл. — білка, та зниження гранично допустимого вмісту зернової домішки.
«Ми домагаємося, щоб якість і зерна, і борошна була однаково високою як для внутрішнього ринку, так і для зовнішнього. Тим більше, що зростає й вимогливість вітчизняного споживача. Зараз усе більше приватних пекарень, що спеціалізуються на нішевій високоякісній продукції — якщо не задовольнити їхніх потреб, то на ринок прийде імпортне борошно», — пояснює Р. Рибчинський. Це цілком відповідає вибраному напрямку європейської інтеграції, адже у провідних європейських країнах обов’язково враховуються такі показники, як вміст протеїну, сила борошна, седиментація.
Крім того, компанія «Нібулон» пропонує запровадити обмеження показника зерен, уражених клопом-черепашкою, на рівні 1% (Українська зернова асоціація — 2%), тоді як зараз цей показник стандартами не контролюється, а обумовлюється додатково експортними контрактами. «Добре, що у компанії «Нібулон» є технологія, яка дає змогу боротися з клопом-черепашкою. Однак я не уявляю, як аграрії виконуватимуть подібні нормативи, особливо в степовій зоні. Тим більше, що дослідження нашого Інституту показали, що навіть ушкоджене клопом-черепашкою зерно залишається досить пристойним за якістю — залежно від фази вегетації, в яку відбувається ураження, і в яку частину зернини проник шкідник», — коментує ситуацію М. Кирпа.
Окрім самих якісних показників пшениці, назріли й зміни у стандартах методик їх визначення. Вони теж тривалий час гальмувалися по причині неспроможності багатьох елеваторів та зерносховищ придбати сучасне лабораторне обладнання. Зокрема, пропонується розробка нових методик визначення ураженого сажкою, пророслого зерна, тощо. Однак, як вважають в Інституті зернових культур, перегляд методик вимагає багато часу і загрожує прийняттю нового стандарту в визначені терміни.
Як розповів Микола Кирпа, на сьогодні сформовано робочу групу експертів, які вироблятимуть новий стандарт, та визначено виконавців цієї роботи. Основним виконавцем стандарту став Інститут зернових культур, співвиконавцями — Селекційно-генетичний інститут, Одеська академія харчових технологій та Центр сертифікації й експертизи сільськогосподарської продукції. Проект нового ДСТУ на зерно пшениці включено в офіційну програму, відтак отримано офіційний дозвіл на початок робіт зі створення нового стандарту. Вже розроблено проект технічного завдання і почато розгляд і узгодження нових показників якості.
«Ми поставили завдання зробити новий стандарт якщо не до кінця поточного року, то вже точно до початку жнив наступного року», — підсумував Микола Кирпа.
